«Мартин Боруля» Івана Карповича, хоч і має назву комедії, є, проте,
по суті глибоко соціальною драмою. За П неначебто веселим сміхом,-відчуваються гоголівські сльози і чується голос великого російського класика: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь!» Іван Карпович у такому саме напрямку творив свого героя Мартина, в дійсності, не такого уже й смішного, як воно здається. Багато комічного й веселого автор викинув при переписуванні п’єси, і коли я благала його не викидати, він казав мені польською мовою:
— Со хапасііо, іо піе гсігоѵѵо.
— Усе треба робити в міру,— казав він іншим разом.— Сміх хоч і весела річ, а коли його забагато, то від нього може й занудити.
Викинуті сценки я переписала власноручно й заховала в окремій скрииьці. Мені шкода було загубити їх» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 222—223).
С. В. Тобілевич стверджує, що під час гастролей трупи М. Л. Кропив-иицького в Новочеркаську влітку 1886 р., «скориставшися з перебування братів у Новочеркаську, Іван Карпович поділився з ними своїми планами» (там же, с. 231) і називає серед них «Мартина Борулю», але далі С. В. Тобілевич помиляється, коли каже, що І. К. Тобілевич закінчив переписувати «Мартина Борулю» у Новочеркаську в 1886 р. «під впливом схвальних рецензій та листів від братів з Петербурга» (там же, с. 233), бо гастролі трупи М. Л. Кропивницького в Петербурзі проходили протягом 11 листопада
1886 р. —15 лютого 1887 р. Насправді ж рукопис комедії «Мартин Боруля» було надіслано до цензури влітку 1886 р., а дозвіл виставляти п’єсу Головне управління в справах преси дало 23 серпня 1886 р. (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 777, оп. З, 1886 р., спр. 10, арк. 122, 146—147, 149). Стає неясним, чому майже цілий рік цю п’єсу трупа М. Л. Кропивницького не виставляла, зокрема і під час гастролей в Петербурзі. За свідченням П. К. Саксаганського, тільки під час літнього сезону 1887 р., перебуваючи в Новочеркаську (10 травня — 4 червня) вперше було поставлено «Мартина Борулю» (Саксаганський ТІ. По шляху життя, с. 125).
Щоправда, на сторінках місцевої газети «Донская речь» цей факт не відбитий. Немає підстав стверджувати, що на прем’єрі був присутній І. К. Тобілевич (Цибаньова О. С. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І. К. Тобілевича). К-, 1967, с. 52). І хоч офіційний документ показує, що І. К. Тобілевич виїхав з Новочеркаська на хутір Надія 5 червня 1887 р. (ЦДІА СРСР, у Ленінграді, ф. 102, спр. 1356, арк. 85), тобто наступного дня після закінчення в Новочеркаську гастролей трупи М. Л. Кропивницького, можна гадати, що трапилося це раніше. Бо як стверджує С. В. Тобілевич: «Коли влітку 1887 року наша трупа знову була в Новочеркаську, маючи в своєму репертуарі і «Мартина Борулю», і «Безталанну», пас там вона вже не застала. Ми проживали тоді на хуторі» (Тобілевич С. Мої стежки
і зустрічі, с. 235).
На сторінках преси згадка про виставу «Мартина Борулі» вперше з’являється під час гастролей трупи М. Л. Кропивницького в Москві: газета «Новости дня» від 23 вересня 1887 р. повідомила, що 22 вересня 1887 р. відбулася вистава комедії «Мартин Боруля». Протягом московських гастролей (з 2 вересня до 17 листопада 1887 р.) «Мартина Борулю» було показано чотири рази, причому остання вистава — бенефіс М. Л. Кропивницького, який виконував головну роль Мартина Борулі. Переїхавши на гастролі до Петербурга, з 22 листопада 1887 до 7 січня 1888 р., трупа М. Л. Кропивницького показала й тут «Мартина Борулю» шість разів. Московська і петербурзька преса високо оцінили сценічні якості комедії і високомистецьке її сценічне втілення. Так почалася сценічна історія однієї з перлин української класичної драматургії, що безперервно триває ось уже сто років.
Після закінчення періоду гласного нагляду поліції І. К. Тобілевич вступає до трупи М. К. Садовського, яка грає в Севастополі, і згодом, під час гастролей в Одесі,_вводиться у виставу «Мартин Боруля» на заголовну роль,
й'якій уперше виступив 9 січня 1889 р. і яку бездоганно виконував упродовж усього свого сценічного життя.
У листі до І. Франка від 1 березня 1888 р. драматург називає «Мартина Борулю» серед своїх неопублікованих п’єс, але зазначає, що вона йде на сцені (рукописний відділ Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (далі — ІЛ), ф. З, № 1605, арк. 52).
«Мартином Борулею» зацікавились у Галичині. Редактор журналу «Зоря» В. Лукич восени 1890 р. звертається до І. К. Тобілевича з проханням надіслати текст п’єси для друкування в журналі. І. К. Тобілевич в листі від