27 листопада 1890 р. з Єлисаветграда пише: «З охотою вишлю для Вашого журналу ніде ще не друковані мої твори «Мартин Боруля» і «Сто тисяч», і оце на Днях дав переписувати «Борулю», а Ви напишіть мені сюди мерщій у книгарню Менчица: по скільки аркушів поштового паперу великого формату можна вкладати в рекомендований конверт, бо мені це перший раз приходиться посилать за границю листи, то я гаразд не знаю порядків. Може, двох п’єс буде для Вашого журналу багато, то Ви напишіть мені, щоб даремно не переписувати» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 219—220). А в наступному листі — від 21 грудня 1890 р. з Єлисаветграда відповідає: «Скоро вишлю Вам частину комедії «Мартин Боруля» [...] У нас заборонено друкувати кулішівкою, то я привик і писати так, як дозволяють, а через це Вам прийдеться правописапіє в «Борулі» поправити на кулішівку» (там же, с. 221). А 8 лютого 1891 р. І. К. Тобілевич повідомляє з Єлисаветграда В. Лукича: «Посилаю Вам кінець «Борулі». Пришліть мені звістку — чи одібрали Ви листи цієї комедії, чи, може, який в дорозі загубився?» (там же, с. 222).
Ще згодом, 16 березня 1891 р., в листі до В. Лукича І. К. Тобілевич пише з хутора Надія: «Я Вас просив, щоб Ви мене оповістили, чи одібрали всі листи «Мартина Борулі», а тим часом пройшов цілий місяць, і я не маю одповіді на це питання. [...] Може, «Мартин» Вам не до вподоби [...]» (там же). Насправді ж «Мартин Боруля» саме тоді готувався до друку, бо, вже починаючи з квітня, ця п’єса з’явилася на сторінках «Зорі». Передплатник цього журналу І. К. Тобілевич у листі до В. Лукича від 27 липня 1891 р. з Катеринослава пише: «Просю Вас вислати мені передрукованого в книжку «Мартина Борулю» в Севастополь, Літній театр, де ми граємо з 15 августа до 15 сентября» (там же, с. 223). Але окремою книжкою тоді «Мартин Боруля» не вийшов. Незабаром, К) листопада 1891 р , під час виступів Руського народного театру товариства «Руська бесіда» в Коломиї, па бенефіс С. Яновича було показано нремЧру вистави «Мартин Боруля», яку проіягом півроку грали ще у Станіславі і Львові.
У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Лупачар-ського зберігався цензурований рукописний нримірпнк «Мартина ІЗорулЬ
з дозволом до виставлення від 23 серпня 1886 року (№ 42573), тепер цей рукопис відсутній. На щастя, Л. Ф. Стеценко, готуючи до друку текст цього рукопису, зіставив його з останнім прижиттєвим виданням комедії у першому томі «Драм і комедій» і дійшов висновку, що автор, працюючи над виданням, скоротив окремі сцени, монологи і репліки.
В остаточному варіанті позначено дату і місце написання: «1886. Новочеркаськ».
Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) І. Драми і комедії, т. 1, с. 383—489.
‘Дворянское депутатское собран и е...— орган дворянського товариства, головне призначення якого полягало у веденні родовідної книги і у виданні дворянам свідоцтв про дворянство. Дворянські зібрання поділялися на губернські і повітові, підлягали Сенатові (по департаменту герольдії) і наглядові губернатора.
2 Правительствующий Сенат — установа, створена Петром І у 1711 р. їй було доручено займатись поточними справами управління, якими досі займався цар. Сенат діяв у вигляді департаментів, загальних :»Гюрів і з'єднаних присутностей. Існував до Великої Жовтневої соціалістичної революції.
Департамент герольдії — установа, що займалася справами дворян, зокрема питаннями приналежності до дворянського стану і почесного громадянства, питаннями князівських, графських і баронських титулів, зміни прізвищ, складення гербовників.
4 Земський суд — установа, якій було доручено займатися охороною порядку в повітах, доведенням до виконання розпоряджень державної влади, опікою над торговою поліцією, продовольчими справами тощо. Земських установ на Україні не було тільки у Київській, Волинській і Подільській губерніях.
5 Масниця — те саме, що масляна — давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською релігією до тижня перед великим постом і пов’язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром та ін.).
6 Губернський секретар — цивільний чин у табелі про ранги, затверджений Петром І у 1722 р., приписаний до дванадцятого класу. Він мав самостійне значення почесного титулу, незалежно від посади; дорівнював військовому чинові підпоручика і корнета.
7 Губернський регистратор — чиновник, що завідував реєстратурою в губернській канцелярії.
8 Проводи — звичай поминати померлих на могилах протягом після вел и код нього тижня.
;) Тр ой ц я — християнське релігійне свято пресвятої трійці (триєдиного бога), яке припадало на 2 червня за ст. ст.; зелені свята.