ЯВА II
Хутко входе М а р’ я її а; біла свита надіта на один рукав.
Скида свиту й кладе на піл.
Одарка. Насилу! І де ти вієшся?
М а р’ я н а. Де була, мамо, там нема! А ви куди зібрались? Дайте мені лишень ключі від комори.
Одарка. Нащо тобі?
Мар’яна. Гість, мамо, прийде!.. Треба хоч сала та огірків дать на закуску! Чого ви дивитесь? Мерщій!
Одарка. Диви, яка багатирка! Вже гостей почала скликать!.. Який там гість?
М а р’ я н а. Михайло Окунь.
Одарка. Ой Мар’яно, Мар’яно! Не по тій дорозі скачеш ти; гляди, щоб часом не спіткнулась!
М а р’ я н а. Мамо, не вигадуйте! Чого не знаєте — то краще мовчіть.
Одарка. Нащо тобі Михайло Окунь здався?.. Ти казала, що Данило буде сватать.
М а р’ я н а. Не журіться! Я знаю, що зн^ю!
Одарка. Гляди, щоб тії Окуні не покололи рук тобі!
Мар’яна. Яв рукавицях,— не. поколють!
Одарка. Здається, двох ти ловиш — не піймаєш ні одного!!
М а р’ я н а. Я не ловлю ні одного, самі під сітку йдуть, як перепели!
Одарка (здвигує плечима). З тобою не зговориш! І в кого ти така вродилась?
Мар’яна. Сама не знаю! Родилась, як усі, а жить навчилась від людей.,.’Та годі вам, мамо: ви спізнитесь до череди!... Давайте лиш ключі.
Одарка (дає ключі). Тьфу! (Виходячи.) Роби як знаєш!'
ЯВА III
Мар’яна (сама). Отак краще: «Роби як знаєш!» Не плюйте,* мамо, не плюйте, бо ви н§ знаєте моїх замірів, а в мене голова кругом іде!.. Михайло хлопця прислав сказать, що він нові плете тенета і ввечері сьогодня принесе... Які ж тенета? Не можу розгадать! Мабуть, дознавсь, що сватать думає мене Данило... Чого ж він хоче? Невже заздрість узяла його?.. Звідкіль же заздрість та? Виходить, сам мене він любить... О, ще не зав’яла моя краса, ще і очі мої блищать і манять парубків — я знаю. Хоч до Данила більш лежить моя душа, та байдуже! Любощі — дурощі! Обійдеться і без любові: кохала я доволі без пуття!.. Тепер мені той буде любий, котрий посвата. Цікаво дуже, які тенета принесе Михайло? Тепер піду в комору, закуску принесу. (Виходить.)
Пусто.
ЯВА IV Входить Данило.
Данило. Нема нікого! Боже, як серце б’ється! Все моє щастя, всі надії тут, у Мар’яни! Одна, на всім світі одна з щирим серцем прихилилася до мене!.. Ти моя утіха, ти моя
й порада. Усміхнешся — і тяжкі думи, що гнітять душу, злетять, мов пташки легкокрилі, і радісно Мені, і ясно стане на душі! Де ж вона?
ЯВА V
Входить Мар’яна, з хлібом і з мискою в руках.
М а р’ я н а. Данило?!!
Данило. Я> чого так крикнула? Не ждала?
Мар’яна. Не ждала, серденько моє! (Набік.) Коли б Михайло зараз не прийшов!
Данило. Я несподівано прийшов і несподіване приніс горе!
М а р’ я н а. Що трапилось таке, Данилочку мій милий?
Данило. Найшлися злії вороги, хотять нас розлучить...
Мар’яна. Які ж там вороги у нас?
Данило. Брат Михайло.
Мар’яна. О, чуло ж моє серце, чуло! Неначе жду чого сьогодня цілий день!.. Що ж він зробив?
Данило. Давно на мене вже він точиїь зуби і так настроїв батька проти мене, що все йому віддать вони рішили, а я повинен стать робітником Михайла!-За це назвав я злодієм його і з батьком посварився... Вони мене прогнали з двору... як стою!
Мар’я н а. Що ж маєш ти робить, мій голубе?
Данило. Мене нічого дома не держить, огидло все! Без тебе ж я не можу жити, моя єдиная утіхо!’Порадь же ти мене.
Мар’яна. Не знаю, що й сказать!.. Мені так тяжко стало на душі, що краще утопиться!
Данило (обніма її). ХУТ> біля тебе, я забуваю горе, і коли слово подаси, що ждать мене ти будеш, я все перенесу: піду у найми, добуду грошей — і через рік найбільш ми поберемся!.. Скажи ж мені, голубонько: чи щиро любиш ти мене, чи будеш ждать? Утіш же хворе мре серце!
Мар’яна (зітхнувши). Ох!! А як забудеш ти мене за рік?
Данило. Ніколи в світі, присягаюсь!
Мар’яна. Вони тобі нічого не дадуть і потім, а ти привик в достатку жить, то й будеш послі нарікать, що через мене нужду терпиш.