Входить Каленик.
Каленик. Там Янкель овес купує. Я казав, як дасть по п’ятдесят копійок за пуд, то продамо.
Михайло. Скілько я вас просив, тату, щоб не мішалися не в своє діло.
Каленик. Та я ж нічого...
Михайло. Нічого! Тепер овес п’ятдесят сім копійок за пуд, а ви он п’ятдесят просили! Де ж Янкель? Каленик. На току.
Михайло. Не мішайтесь! Сидіть собі та їжте готовеньке! (Виходить.)
К а л е и и к. Т^ я ж нічого... І слухать неохоче. Ні за віщо мене має... І жінку підібрав таку, як сам. ОХ, ох, ох!... Отак на старість вскоч!
ЯВА VI
Входить Г о р п и н а.
Г о р п и н а. Ключі позабирала і десь повіялась! їсти хочеться, хоч би кислого молока попоїсти, усе заперто! (Сіда.) Ох!
К а л е н и к, І я їсти хочу...
Мовчать.
Чи нема тут хоч хліба? (Іде до шкапа.) Заперто. (Сіда.) Охо-хо-хо!
Мовчать.
Г о р п и н а. Оце тебе господь наказує за Данила! Каленик. Та хоч мовчи вже, не гризи!
Мовчать.
Постой, стара, ти не сумуй: нехай Данило вернеться, ми знов захазяїнуємо.
Г о р п и н а. Чим же ти будеш хазяїиувать?
Каленик. Як чим?.. Тим...
ЯВА VII
Входить стар ш и н а.
Каленик. А, Митрофан Івановичі Здрастуйте! Чи ще живенькі?
Старшина (хрипло). Та до якого часу...
К а л е н и к. Давно вас я не бачив!.. Зовсім постарів, то вже нікуди й не виходжу, а ви й не йровідаєте нас. Стара, чи нема там чого закусити?
Горпина здвигує плечим.а.
Еге!.. Я й забув, що невістка ключі занесла... Та вона скоро прийде... Сідайте, «що нового?
Старшина. Нема доброго нічого! Там прислали бумагу, щоб з зас зиска.ть за шинки штрапу двісті п’ятдесят карбованців.
К а л е н и к. Отака ловись! За віщо?
Старшина. А ви хіба не знаєте? Це діло тягнеться давно.
К а л е н и к. Уперше чую. Тепер Михаило всі діла веде, то вже до нього й це належить.
Старшина. А він мене послав до вас, казав: шинки ті ваші.
К а л е н и к. Що він, здурів? Я ж усе йому віддав, нема нічого в мене... Оце увесь, як бачите.
Старшина. І в бумазі стоїть іменно з вас штрап.
К а л е н и к. Це диво! Мабуть, помилка.
Старшина. Не знаю.
К а л е н и к. Підождіть, нехай Михайло прийде. Що він вигадує?
Старшина. У бумазі стоїть, що, каже, як не заплате, так у острог на три місяці посадить.
Горпина. Боже ж мій милосердний! То це тебе, старий, ще і в острог засадять! Діждалися честі на старість!.. (Плаче.)
К а л е н и к. Стривай! Не плач! Як-таки можна, щоб я в острог пішов! Коли вже присудили, то заплатимо. Є, слава богу, чим заплатить і більше!
ЯВА VIII Входить Михайло.
К а л е н и к. Бач, що твої шинки наробили!
Михайло. Що ж робить? Тепер уже не поможе — усі станції пройшло, скрізь присудили...
Каленик. А звісно,, нічого більш не зробиш, треба платить! Любиш, каже, кататься — люби і санки возить! Так-то...
Михайло. Де ж його, тату* таку суму візьмеш? Я й так здержався: то на аблаката — тощо!
К а л е н и к. Як де візьмеш? Слава богу, є чим заплатить.
Михайло. Послухайте, тату, мене, що я вам скажу
Каленик. Кажи, ти хазяїн і всьому голова...
Михайло. Будемо так говорить: двісті п’ятдесят карбованців — великі гроші?
Каленик. А звісно, немалі — сума!
Михайло. їх не то в три місяці, а й за три роки, при вашій старості, не заробиш...
Каленик. Де вже там мені заробить?
Михайло. От бачите! (Ласкаво.) Посидьте, таточку, три місяці в острозі — і гроші будуть цілі, це все одно що заробите.
Каленик. Як?! На старість літ в острозі... Чи ти не одурів?!
Старшина. Це так!..
Г о р п и н а. Де твоя совість? Шибенику!.. Я очі тобі видеру із лоба.
Михайло. І чого так репетувать?' Ви тілько розберіть: не однаково ж хіба сидіть, що тут, що в острозі?.. Двісті п’ятдесят карбованців — це сума; самі ви кажете —, не так-то легко її заробить... Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці! А ви, мамо, не турбуйтесь: я буду возить вас до батька щонеділі. І вам, тату, не буде там так скучно, як дома: людей в острозі доволі, а на харчі я вам дам п’ять рублів, та і з дому можна буде возить...
Каленик. Милосердний боже! Ти чуєш? Це син говорить, син, котрому я усе віддав! За що ж мене караєш,
о господи! Одверни від мене гнів твій... Забув ти бога, Михайло! Де ж твоє серце? Щеня більш жалощів має у своїм собачім серці до матері, ніж ти. Подивись на матір, пожалій її, коли не жаль тобі моєї честі!
Михайло. Дивно та чудно! Три місяці посидіть, усього три місяці!.. Та я зимою, як перемолотю хліб, і сам три місяці посидів би з охотою в острозі за двісті п’ятдесят карбованців; то ж сума! Тілько біда, що не з мене, а з вас присудили. Не спретчайтесь, тату, посидьте три місяці в острозі!