ЯВА IX
Входить Данило, з клунком за плечима.
К а л е н и к. О, коли так, то ти не син мені! Будь же ти... Данило. Здрастуйте!
Г о р п и н а (побачила Данила. Крикнула і кинулась йому на шию). Данило! Сину мій рідний!.. Дитино моя!.. Сам бог тебе приніс!
Каленик. Пусти, стара, пусти... Дай я обніму його.
О мій нещасний, о мій дорогий синочку!..
Обоє цілують його і плачуть.
Данило. Що тут таке? Що, матінко, що, татку?.. Мені важко дивиться на вас: такі ви безпомощні, такі ви перелякані, так кинулись до мене! І радісно, і жалібно у мене б’ється серце!.. Розказуйте, розказуйте! (Обніма то батька, то матір.)
Каленик. Присудили штрапу двісті п’ятдесят карбованців.
Данило. За шинки?
Г о р п и н а. Ти угадав! Моє золото! Надія наша! Данило. Так що ж?
Каленик. Михайло грошей не дає, а в нас нема нічого — усе його!
Г о р п и н а. І батька в острог хотять посадить!.. У острог... Старого, сивого, що вигодував вас, до розуму довів!
Данило. Боже мій! У перший раз на віку жалію за грошима!.. У мене є всього сто п’ятдесят рублів, я всі віддам, а решту підождуть!
Старшина. Підождемо. І по закону можна. Каленик і Горпина (обнімають Данила). Дитино наша мила! Пошли тобі, господи, віку і щастя!
Михайло (набік). Тонкосльози!.. Важко було три місяці одсидіть! Прийдеться і своїх сто рублів дать... Ні за цапову душу пропадуть!
Каленик (притуляє голову Данила до своїх грудей). Пробач мені, сину, що я тебе- скривдив!.. Ти через мене набрався доволі горя. (Бере його за голову й цілує в очі.)
Данило (стає навколішки). Благословіть же мене, тату, тепер на шлюб з Мар’яною!..
ЯВА X
Входить М а р’ я н а.
М а р’ я н а (балака ще з порога). Зараз до нас писар з жінкою і псаломщик з пса... Дан...
Данило (почувши голос Мар'яни, кидається до неї). Мар’яна!! (Раптом стає як вкопаний.) Що це з тобою?.. Ти... молодиця?..
Михайло. Вона — моя жінка!
Картина.
Завіса.
1885.
Новочеркаськ
НАЙМИЧКА *
Драма в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Василь Микитович Цокуль — 45 літ, багатий хазяїн.
Мелашка — молодиця
Дід — мірошник
Панас — парубок Маруся — дівчина.
Пилип — молодий москаль, гусарин. Аблакат.
Б о р о х — шинкар.
Рухля — його жінка.
Я н к е л ь — їх син, літ 15. Харитина — сирота, наймичка їх.
Парубки, дівчата, молодиці і москалі.
ДІЯ ПЕРША
Сільський вид. Улиця. Збоку шинк.
ЯВА І
Біля самих дверей шинку стоять Харитина й Рухля.
Харитина переклада з свого ^вартуха у хвартух Рухлі курячі яйця.
Рухля (дивиться на яйце против світу). Може, вони нечисті, попорчені?
Харитина. Божилась баба Палажка, що свіжі. На тій неділі тілько знесли кури.
Рухля. Ну, нехай! Тепер же ти побіжи зара‘з до Соломії, візьмеш у неї курку і мірку картоплі — вона мені винна; потім забіжи до баби Горпини — нехай дасть молока зараз від корови. Тілько мерщій, бо панич Сруль як проснеться без тебе, то буде плакать! Чуєш? Не сиди мені там, скоренько справляйся, бо вже нерано, а поки &оди наносиш,
чай поставиш, то й ніч... ще й пелюшки треба постирать,Л діл помазать... Ну, іди, чого стоїш?
Харитина. Загадали увечері. Як же я все разом зроблю? *
Р у х л я. Хіба я кажу разом? Я тобі загадую тілько, бо ти без загаду не зробиш...
Харитина. У чому ж я ту картоплю принесу? У наС нема мішка.
Р у х л я. Нехай дасть у свій мішок, завтра віднесеш.
Харитина. Не поспію я сьогодня всього' зробить, уже вечір...
Рух ля. Ну, не галамагайї Роби, як велю. (Гїішла у шинк.)
ЯВА її
Харитина, а потім Ц о к у л ь і Б о р о х.
Харитина (одна). Отак день у день! Як муха в окропі крутюсь... (Дражне.) «Харитино! Сруль плаче. Хари-тино — Гершка одягни. Харитино — поведи Рівку надвір!..» Не знаєш, до котрого й кинуться, а тут знову: принеси води, біжи туди, біжи сюди!.. Та все швидше, і мушу терпіть... Е, терпи, душа: спасенна будеш! (Пішла.)
Борох і Цокуль.
Ц о куль (дивиться вслід Харитині, набік). Як картинка! (До Бороха.) Проворна у тебе дівчина оця, Харитина... відкіля вона?
Борох. Я й сам не знаю,— сирота.
Цокуль. Гарна дівчина! Я давно збираюсь її переманить до себе.
Борох. Борони боже! Рухля моя буде репетувать на все село. Ну, а що ви скажете за овес? Єй, такової ціни, як ви правите, теперечки нема.
ЦокуЛь. Як нема, то не продам.
Борох. Краще пущай миші з’їдять, ніж бідний человік што-небудь заработае.
Цокуль. І мишам треба що-небудь їсти. А коли вже на те іде, щоб заробить, то чом же и мені більше не заробить? '