Дід. Та таки й справді залицяємось, але не знаємо, що з того буде. *
Цокуль. О!
Дід. Та, бачите, наш Панас свата Козубишину дочку Марію, так звав мене ото якось туди, а я й побачив грабок, там же в сінях стоїть. А звісно, що кому, а курці просо.
Цокуль. Так от і купіть...
Дід. То я, як побачив те дерево, зараз і .подумав: добре дерево для кулаків — сухе, як перець,— та й спитав ото, чи не продасть вона його. А вона і каже: «Продам». Її чоловік тож був мірошник, то десь достав, покійний, на кулаки, ну, а тепер нащо воно їй...
Цокуль. Що ж вона — продасть?
Д ід (наче й не чує). То я і питаю: «А скілько ж тобі?» — «Та,— каже,— дайте п’ять злотих». Такого дерева тут нігде не достанеш: там сухе/ як перець,— сказано, для такого діла держав покійний.
Цокуль. Ви б поторгувались, може...
Дід. Його ті каторжні кулаки й на той світ загнали.
Цокуль. Поторгуйтесь, кажу...
Дід (свое). Шестерня, знаєте, зачепила за пояс,—■ не вберігся,— та як почала махать кругом себе, то доти махала, поки й душу з нього вимахала.
Цокуль (трохи голосніше). Може, вона продасть його за півкарбованця?
Дід. Ні, не продасть. Я давав. Шість гривень давав, так не бере. Сказано, чоловік був мірошник, то й вона зна товк. Як не п’ять злотих, то нічого й балакать.
Цокуль. Нате ж вам п’ять злотих та й купіть. (Дає гроші.)
Д і д. Я запряжу коняку, бо тії колоди і вдвох не дотягнеш.
Цокуль. Запряжіть. А<коли ж весілля буде у Панаса?
Д і д. Сьогодня я його розпиляю, а завтра буду робить кулаки,— дерево сухе, добрі будуть кулаки, а то колесо так
і стриба, так і стриба. (Пішов.)
Цокуль (один). Недочува трохи... Так Панас жениться? Погано! Я собі його маю на прикметі, щоб потім посватати його на Харитині, а він жениться... Погано!.. Треба щось придумати... яку-небудь поміху... Яку ж? Погано...
ЯВА IV'
Входить Панас.
Цокуль. Ну що, поїхав жид?
Панас. Поїхав.
Цокуль (до себе). Скоро Харитина буде.
Панас. Там сердите бісове жиденя,— біда! Аж підскакує, аж міниться, як його жидком назвеш.
Цокуль. Нащо тобі гроші, Панасе?
Панас. Та бачите, хазяїн, я зовсім обносився... і...
Цокуль. То тобі, небагато, рублів десять буде?
П а н а с. Е, ні. Я хочу всі гроші взять.
Цокуль. Всі? Що ти? Гроші круглі, розкотяться, а у мене вони цілі лежатимуть.
Панас. Коли ж'діло не таке, щоб десяткою обійтися.
Цокуль. Що ж там?
Панас. По правді треба сказати: я жениться задумав.
Цокуль. Що ти, здурів?
Панас. Хіба всі ті, що женяться, дурні?
Цокуль. Здебільшого. Не совітую тобі, Панасе, спішить. Послужи ще рік, а я тобі таку дівчину висватаю, що на! Хазяїном зроблю. А женишся тепер: у тебе мало, у неї пусто, то цілий вік із злиднів не вилізеш.
Панас. Багата за мене не піде, а ця має хату і батьківський наділ, чого ж1 мені ще треба!
Цокуль. Що ж то за краля?
Панас. Марія Козубівна.
Цокуль. Ха-ха-ха! Найшов хорошулю! Та вона слаба, у неї; либонь, чорна болість, і батько її вмер від чорної болісті.
Панас. Чорна болість?! Зроду вперше чую...
Цокуль. То розпитай людей. Та ще я тобі скажу, що у мене грошей тепер нема більше як двадцять п’ять рублів, а всіх я тобі не віддам, бо й самому треба.
Панас. Як же воно буде?.. Я обіщав... Зділайте милость.
ЯВА V Входить М е л а ш к а.
Мелашка. Іди, Панасе, там тебе баба Параска кличе.
Панас. Параска?! Чого ж це вона?
Мелашка. Не знаю. Я не'вспіла розпитать, бо ніколи, а вона чогось дуже стурбована і плаче.
Панас. Плаче? Що воно за напасть, чи не трапилось чого з Марусею? (Хутко виходе.)
Цокуль. Що ж там таке?
Мелашка. А чорт його зна! Дайте ключі або йдіть самі — треба борошна взять на хліб.
Цокуль (усміхається). Та я ж вчора, здається, давав борошна на хліб?
Мелашка. То ви давали вчинить, а тепер треба замісить.
Цокуль (підходе). Замісить, кажеш?.. Ну, добре, я зараз сам прийду у комору.
Мелашка. Та скоріще, бо перекисне.
Цокуль. Перекисне? О? Ти думаєш, як сама перекисла, то й хліб так скоро перекисне?
Мелашка. А ви почім знаєте, що я перекисла? (Сміється.)
Цокуль. Вже коли кажу, то, виходить, знаю.
Мелашка. То вам так здається від того, що самі вже починаєте пліснявіть...
Цокуль. Ах ти ж, вража бабо! То я запліснявів? Га? Запліснявів?
Мелашка. Ой! Ну вас, пустіть! (Ухиляється.) Ви тілько граться любите: сьогодня до мрне, а завтра до другої, а на нашого брата поговір... (Одходить до дверей і сміється.)
Цокуль. Нащо ж ти порочиш мене? (Знову підходить до неї.) Ти ж сама знаєш, що я ще молодець...