Цокуль. Мелашка?! О, клята брехуха! Нехай же скаже при мені! (В двері.) Мелашко, Мелашко! А іди сюди!.. Побачимо!.. Ач, яка завислива лукава молодиця! Хіба ти не знаєш, яка вона лиха?..
Входе Мелашка.
І ти бога не боїшся?
М е л агш к а. Що там?
Цокуль. Брехні пускать такі про Харитину!
Мелашка. Свят, свят! Нічого я про неї не казала.
Панас. Брешеш! Ти мені казала, що вона живе з хазяїном!
Мелашка. Бреши ти сам, божевільний! Я за ключі, що їй дали, розпалилася, а згарячу, може, й сказала яку дурницю, так мало що не скажеш у серцях — вільно тобі повірить! Я знаю тілько те, що вона тебе, дурного, любить без міри, а ти .слину пускаєш за хвойдою Марусею, та й годі!..
Панас (кидається на Мелашку). Відьма ти проклята! Я вб’ю тебе!
Мелашка (тіка в1 двері). Тю! Навісний!..
Панас. Так он яка правда!.. Прости мене, мій боже! Сам сирота і скривдив так тяжко сироту! Мені соромно й глянути на неї; вона відцурається тепер від мене, як я попереду від неї відцурався!
Цокуль. Та про це не журись! Тілько побалакай з нею приязно, то вона все забуде, бо любить тебе, сам ти знаєш.
Панас. Дай боже! І я її люблю щиро! І\ першому, хто почне поговір пускать, розірву пащеку! Спасибі вам за вашу прихильність до мене. Я з Харитий'ою сьогодня побалакаю, і якщо моє щастя,\то хоч і в неділю до шлюбу.
Цокуль. Нехай тобі бог помагає, а я зарані благословляю.
Панас. Спасибі. (Пішов.) О, лукава людина, як же скривдила бідну дівчину!
ЯВА V
Ц о к у л ь, а потім Мелашка.
Цокуль (один). Одлягло від серця! І то недобрий чоловік, хто з дівчатами зв’язується. Прямо як спутаний ходив! Тепер трохи полегшало. Коли б тілько не здуріла та не призналася,— пропаде вся праця.
Входе Мелашка.
Мелашка. А що, як діло?
Цокуль. Іде, як колеса на мазі!
Мелашка. Дякуйте ж.
Цокуль. Спасибі. О, моя ти куріпочко!, Гляди ж не схиби.
Мелашка. Та я своє зроблю, мовчатиму... а ви?.. Мене обнімаєте, а на других моргаєте...
Цокуль. Не нагадуй вже, годі! То лукавий попутав. Піди ж подивись, що там робиться,— доводь діло до кінця.
Мелашка. Тепер треба їх звести, та я боюся Панаса.
Цокуль. З Панасом нічого балакать, ти Харитину напути...
Мелашка. Глядіть же. (Пішла.)
Цокуль (один). Одної здихаюсь, друга причепиться! Ну, та цю можна н по потилиці заїхать! Ху, аж упрів. Піду хоч одсапну... (Пішов у світлицю.)
ЯВА VI
Входе .Харитина, одягнена, як у першій дії.
Харитина. Скинула одежу, соромом моїм зароблену, і легше мені стало. О моя убогая, полатаная, кривавицею заробленая одежа! Яка ти мені мила тепер! Тілько тебе на-г діла — і порадоньку зараз знайшла. Прощай, багатая осел'е,-прощай!.. Важко мені було жити, та легше було дихати, поки я тебе, багатая оселе, бачила тілько віддаля, а переступила твій поріг — і ти запалила мій покій вогнем пекельної муки! Бодай же і ти понялася вся вогнем... (Кладе ключі на стіл.) Бодай і вас іржа була із’їла раніш, ніж я вас в руки взяла... Прощайте!.. Бог з вами, прощайте! (Ідег)
Мелашка, їй назустріч.
Мелашка. Куди це ти так нарядилась?.. Ми тебе тут просватали, а ти..,
Харитина. Піду звінчаюсь!.. Звінчаюсь!.. Прощайте! (Хутко виходить.)
Мелашка (сама). Стривай!.. Куди ж це вона справді? Чудно. А, чорт її бери, мені однаково, аби з двору. Треба сказать йому. (Іде до світлиці.) Хазяїне, а йдіть сюди!
Входе Цокуль.
ЯВА VII
Цокуль. А чого ти?’
Мелашка. Харитина втікла.
Цокуль. Ну! Куди?
Мелашка. Не знаю. Переодяглась в стару одежу і пішла. Я її питаю: «Куди?»,— а вона, мов несамовита, каже: «Звінчаюсь... звінчаюсь... звінчаюсь...»
Цокуль. Та ти не брешеш?
Мелашка. Побий мене бог! Он і ключі кинула. Цокуль. Еге! Поклич мерщій Панаса.
Мелашка. Чи не до Рухлі знову! (Вийшла.) Цокуль (сам). Що ж та гава, Панас, і досі робив?.. А може, вже балакав і вона призналася йому? Чого доброго! І вродиться ж таке божевільне... А, побила мене лиха година з нею. Коли б чого не наробила! Чогось аж острах мене взяв. Ну що, як вона пішла до Рухлі та почне славить?.. Це так!.. От тобі й титар!.. А, краще б я був осліп на’той час, як ти мені в око запала.
ЯВА VIII Входять Панас і Мелашка.
Цокуль (до Панаса). Ти ще не бачився з Харити-ною?
Панас. Та її ще не було і в хаті.
Мелашка. Вона в коморі переодяглась.
Панас. Де ж вона, що з нею?
Цокуль. Збожеволіла від кохання до тебе, от що!
Панас. Нехай бог боронить! Та де ж вона?..
Цокуль. Утікла. Чи не до Рухлі знов пішла? Біжи хутенько, та побалакай з нею любенько, та заспокой її, та поверни додому.