ЯВА VII
Входять Мартин і Палажка.
Мартин. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти
і при гостях надмешся, як гиндичка!.. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми,, а другу дитину мої...
Палажка. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь... Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку... Ну, обід, слава богу, готов...
Мартин. А ти чого тут виснеш?
О м е л ь к о. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму...
Март и н. Чого?
О м е л ь к о. Похмелиться.
М а рти н (підступа до нього). А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв?
Омелько. Та я так догадуюсь, а він казав — діло є до жида.
М а р т и и. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубіз не'повибиваю за твої речі, то .не я буду!.. Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи — гості збираються, будемо обідать. А Марисі пс бачив?
Омелько. У садку сидять.
Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла.
Омелько пішов.
Палажка (у двері). Дівчата! Готуйте стіл!
М а р т и н. Що ж це нема гостей?
Входять дівчата і пораються коло столу.
Палажка. Кого ж ти кликав?
Мартин. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачин-ського, з жінками, з дочками,— набереться доволі.
Входе Д у л ь с ь к и й з жінкою.
Дульський. Здоровенькі були!
Мартин. Просимо, просимо...
Жінки цілуються, сідають і тихо балакають.
Д у л ь с ь к и й. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків! =
Мартин. Спасибі!
Входе П р о т а с і й з жінкою, двома дочками.
От і Протасій з сімейством.
Дульський ховається між бабами.
Протасій. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього... А добре співа гражданський офицер, твії} зять! Я ще як жив на Дідовій Балці... А там здавна ос.івся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев’ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці... тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер... А ми держали сад і став графа Рип’яшинськбго, на одкупі... Сад був чудесний... Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!..
Тимчасом як Протасій говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, сказавши слів десять на вітер, заміча, іцо ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського.
Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине, # скоро будем обідать?
Мартин. От зараз прийде панич наш, він пішов трохи прогуляться...
Протасій (Дульському). От і добре, поки обідать, я тобі скінчу про церкву,— вчора не договорив, хтось перебив.
Д'у л ь с ь к и й (набік). Нікуди від нього не сховаєшся, заговорить на смерть.
Входе Р а ч и н с ь к п й з ж І и к о ю і ще гості. Цілуються. Протасій застукав Дульського і розказує йому, а той тілько головою хитає. Мартин почина нудиться: то в двері вигляда, то на столі поправля, то жінку манить до себе пальцем, шегічеться з нею, розводить руками, зве Марисю. Під кінець монологу він зовсім стурбований.
Протасій. Так ото, знаєш, поїхали ми у Кременчук 12 з Сидором Карповичем Жироїдовим, може, чув?.. Він літ п’ятнадцятьма може, й двадцять буде, як умер я Яструбин-цях І3... царство йому небесне... Балка упала на голову і вбила його.,, славний чоловік — я з ним спізнався ще у Плис-кові 14, імінії графа Лопушанського, Логіушанський охотник був на всю округу... Я в нього достав собі хорта, та така була собака, що зайцьові^й писнуть не дасть... Поїхав у Плисків до свого давнього знакомого Івана Жука, а старий Жук і каже: шкода, млин стоїть, поправляють. Нічого робить, стали ми годувать воли, а тут прийшов Сидор Карпович — він підрядився в Розлогах, у Херсонщині, строїть церкву і ото попросив мене поїхать з ним у Кременчук лісу куповать. Діло було напровесні. Не доїжджаючи Кременчука, є город Крилов15, а там живе давній мій приятель, ще й кум — Супостатов. Лісом торгує. Ми з ним у вен-герську кампанію 16 познакомились, я хрестив з його жінкою дочку у Митрофанова,— може, знаєш? Єлена Вікентьєвна...
Входе Омелько.
Омелько. Оказія, пане...