Мартин. І ти, Стьопа?! Не хочеш? Дворянства не хочеш?.. Ти?-(Зітхає.) Всі не хочуть... Хлопи... хлопи!.. (До Палажки.) Піди, душко, принеси палятурку, там у мене під подушкою...
Палажка пішла.
Нехай Омелько принесе соломи і затопе грубку.
Марися пішла, а-через яке врем’я вертається з Омелько м, котрий ' ( вносе солому, запихає у грубку і підтоплює.
Потухне послідпя іскра від- бумаг, потухне моє життя... Умру на ваших очах, побачите!
Палажка вносе палятурку, повну бумаг, Мартин розв'язує.
Право на дворянство!.. Грамота... герб!.. І це все спалить?.. (Читає крізь сльози.) Отношеніе Дворянского депутатського собранія от 16 февраля 1858 года за № 1541 о признанії рода Борулі в дворянстві. (Говоре.). Було ж, виходить, за що признать... Атестат прапрапрадіда. Підписав сам супёретендент Савостьян Подлевський... Бумага синя.., як лубок... старинна бумага! (Чита.) Отношеніє Казенной Палати о несостоянії рода Борулі в подушнім окладі... (Говоре.) Скрізь Боруля, а там десь Беруля!.. Ох!.. Копія свідєтельства дванадцяти дворяй, що весь рід Бору.ль завше вів род жизні, свойственний дворянам... Особливо я! Герб... герб!.. Червоне поле, а по червоному, полю хрест голубий, знамена зверху і внизу дві пушки...
Омельк о. Підпалив, горить!
Мартин. Не кричи! Чого кричиш? Бодай тебе чорти підпалили у' пеклі,— поспішаєш! І своїми руками спалить дворянські достоїнства?.. Не можу!..
Гервасій (хоче взять). То давай я спалю. Мартин (захища бумаги). Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам’ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат...
Гервасій. Щоб знов розсвербілось дворянство? Та не будь дитиною, пали! >
Мартин. А!!'Ну, підведітц мене!
ПІДВОДЯТЬ. :
• , • '. 1 1 (Він бере бумаги, робе двд, ступні до грубки і стає.) Не можу!! Руки тремтять... у серце шпигає..., •, . . .
Омелько. То. віддайте, мені, па^ё* на цигарки!
М £ р т и н. А щоб ти подавився! А щоб, .ти ,утопився!.. Дворянські бумаги на цигарки?! Щастя твоє, що ^ слабий. Омелько. Та що ж я тэке сказав? 4 Мар тин. Мовчи!. Бо я тобі Этноса печерщцю зроблю! Омельк о.. Поки зберетесь, то, воно й логасне. Піду ще голоми внесу. ,
Мартин. Стьопа!.. А як же ти будеш служить без дворянських бумаг? Тобі' й чина не дадуть?
Гервасій. Та він і так, не служить, його оставили *а штатоіѵі,— земський суд скасували, тепер такі чиновники $е нужнІ. ( , /
Мартин. Як?!
Степан. Так, папінька! Це правда, та я боявся вам сказать! Нас тридцять чоловік оставили за штатом.
М а р т и н. За штатом?.. Не служиш?.. Не нужен?.. Земського суда нема?.. Ведіть мене!!
Ведуть.
За шта-том!.. (Кида бумаги в піч.) Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське соб-раніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі.) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
Палажка. ГоДі, старий! Слава богу, що дворянство згоріло! Тепер будемо жить по-старосвітськи...
Степан і Марися (цілують його). Папінька, заспокойтесь!
Мартин. Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!
Гервасій. Заспокойся, Мартине!.. А тепер я знов просю тебе: давай поженим наших дітей, вони любляться, а ми на весіллі забудемо усе лихо! Та накажемо їм, щоб унуків наших добре .вчили, то й будуть діти їх дворяне!
Мартин. Яз радістю! Ідіть, діти, сюди. Нехай вас бог благословить, та вчіть, вчіть дітей своїх,
Марися і Микола обнімають Гервасія, Палажку, цілуються з Степаном.
щоб мої онуки були дворянами.
Протасій. Ая вам на цей случай розкажу цікаву річ... Літ тридцять тому назад...
-Гервасій. Нехай на весіллі кому-небудь розкажеш. Протасій. Га?
Гервасій. Кажу, на весіллі кому-небудь розкажеш. Протасій. Тьфу! Де чорт упре цього Гервасія, то прямо і рота не роззявляй...
Входе Омелько з соломою.
Мартин. Не треба, згоріло! Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала. Візьми, Омельку, попіл і розвій по вітру!.. Омелько. І що б то було на цигарки віддать!
Завіса.
1886.
Новочеркаськ
Драма в 5 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Іван — старий чоловік, москаль. Софія — його дочка, молода дівчина. Ганна — удова.
Г н а т — її син, парубок.
Варка — дівчиыа.
Параска — дівчина.