Іван (набік). Добре віта! (До Ганни.) От бог привів і знову жить в селі. Тут родився, звідціля на службу пішов, тут женився, і жінка тут умерла, і сам кістки свої тут положу; а думав вже у городі умерти; так от дочка в селі привикла... Ну, що ж робить: вона у мене одна, для неї тілько й жив. Аби їй тут щастя, а мені однаково... Продав я у городі хату і оце купив їм дещо у хазяйство. Ти бачила, свахо, товар?
Ганна. Манячить там щось під повіткою... Не розгляділа — телята якісь, чи що?
І в а н. Е, ні, не гань худоби! Бички гарненькі, хоч зараз у плуг, а коровка дійна. От підемо подивимось. (Вийма
з мішка.) А це тобі гостинця.
Ганна (розгляда). Хустка! Темна... така, як я люблю,— якраз угадав. Що ж ти стоїш, сідай, свате,— натомився, мабуть, добре. І ситчик гарненький, а почому брав?..
Іван. Копа з гривньою аршин. Божився крамар, що нелинюче, мий скілько хочеш...
Ганна. Спасибі, спасибі, що не забув старої... Може, ти .Дсти хочеш? Та що й питати. Дочко, давай лиш татові попоїсти.
Іван. Стривай, не турбуйся. Я разом з вами повечеряю. Ходім лиш подивимся на худобу. Чи похвалиш?
Входе Гнат.
Гнат. Чудесні бички, далеко кращі, ніж у Семена.
Ганна. Ходім, ходім, свате, ще й я подивлюся.
Іван та Ганна вийшли.
Софія. На тобі ріжка! їж. Я вже одного з’їла. Солод кий-солодкий! А горіхів хочеш? На. Татко мені черевики ку пили. О! (Вертить перед, Гнатом.) Правда, гарні? У не ділю надіну до церкви.
ЯВА XIV Вбігає Варка.
Варка. Ой голубчику, Гнате, іди мерщій, вирятуй мою телицю.
Софія. Що там?
Варка. Упала в рів, сестро, і застрягла...
Гнат. Хіба там нема кому вирятувать?
Варка. Нема ні душечки, тілько дід Хома... Іди-бо, а то заллється, пропаде скотина, вона ж у мене одна.
Софія. Чого ж ти стоїш, Гнате? Іди мерщій, на шапку. Мерщій же, а то справді ще пропаде скотина.
Гнат. Ходім удвох.
Софія. Ну, вигадай! Бери його, сестро, тягни! (Сміється.)
Варка (бере Гната за руку, тягне). Ходім!
Софія (підпиха ззаду). Бач, який лінивий, все б йому біля жінки киснуть. (Випхавши за двері, стоїть на порозі.) Та вертайся мерщій, будем вечерять.
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Біля Гнатової хати.
ЯВА І
Іван (сцдить і латає чоботи, тихо му гиче пісню).
Ой ходить Іван понад лиман 7,
А за Іваном та його пан:
«Чи ти, Іване, рибу ловиш,
Чи ти, Іване, перевозиш?»
Чи воно темно, чи я вже зовсім осліп! Шуляю, шуляю дратвою і не попаду... Може, щетина загнулась. (Пробує на зубах.) Ні, рівна. Не бачу. Пора, пора вже... а колись бувало у службі, ще на Капказі8, при місяцю шив... Колись! А коли воно було? Недавно, хе, літ сорок п’ять з лишнім...
Охо-хо-х! І хліб насилу розжую, та й жувать його вже надоїло, а господь смерті не дає... Отак як почнеш нагадувать, що й на Капказі двадцять п’ять років був, і вернувся, і женився, і жінка вмерла... Царство їй небесне, вічний покій!.. Тілько годок і прожила... Дочку сам виняньчив, а тепер діждав і заміж віддать її. Чого-чого не бачив, чого не покуштував. (Зітхає.) Давно живу, пора й честь знать!.. Отже, тілько нічого не нагадувать і отак уранці, як скоро встанеш, вийти на подвір’я до схід сонця — легенький вітрець повіває, квітки з садів пахнуть, пташки божі щебечуть назустріч сонцю,— то здається, що тілько вперше бачиш таку красу, що тілько один день і живеш! Один день!.. (Співа.)
Ой мав я жінку Уляночку...
ЯВА II
Гнат іде з улиці до хати і сіда на присьбі. Зітхає.
Іван. Чого ти, Гнате, так тяжко зітхаєш?
Гнат. Хто? Я?.. Так собі. Чого ж мені зітхать?.. А мати дома?
Іван. Пішла до Богунки позиваться за курку.
Г н а т. І не надоїсть, господи, цілий день з людьми гризтися! Мабуть, Софії нема?
Іван. Еге. Ти вгадав! Софії не було, чіплялася до мене, та я мовчав, вона й пішла.
Г н а т. А Софія вернулась?
Іван. Вернулась. Там з Варкою, у хаті.
Гнат (встає, набік). З Варкою?! Усього заколотило, мов у пропасниці!.. Піду куди-небудь, щоб її не бачить, щоб не починила чого...
Софія (з хати). Гнате, Гнате! Іди сюди! Ми тобі скажемо щось смішне!
У хаті Варка і Софія регочуть.
Варка (з сміхом). Будеш жаліть, що не чув.
Г н а т. Я не цікавий! (Про себе.) Мені не до сміху, а їй байдуже, і сорому нема.
ЯВА III
З хати виходять Варка, а потім Софі я.
Варка (у хату). Іди ж мерщій, сестро! (До Гната тихо.) Чого не вийшов?.. Я ждала до півночі. Виходь сьогодня — я знову буду у леваді.
Софія (сміючись виходе з хати). Ну й дурний, ну й дурний! І як він не догадався?