Він мовчить. От йолоп! А мав би розуміти, що так поводитись просто нераціонально. Ці мені латиноси з їхньою гордістю мачо! От лежиш ти отут разом зі своєю гордістю, і що? У твоєму віці вже треба бути розумнішим.
— Чого мовчиш? Слів забракло? У мене є час, а в тебе — ні. І тобі страшенно хочеться відлити, а в штани ти цього робити не хочеш. Я маю рацію? Отож-бо.
— Сучка!
— Цим ти нічого не досягнеш. Хіба тільки того, що в якийсь момент тобі стане нічим відливати. Я реготатиму до кольки в боці.
— Я тебе вб'ю.
Він набрид мені. Навіть убивати його мені перехотілося. Нащо? Я просто залишу його тут — так, як є. Він зовсім не Гудіні, тому все скоро прийде до логічного завершення.
— Як знаєш. Шкода. Але ти не лишаєш мені вибору.
Я збираю речі, а дві пари очей спостерігають за мною. Ед, чортів кретин. Треба було мені сховатись за тим каменем, хай би його прикінчили ті молодці — ба ні, влізла. Мала рацію тітка Роза, коли казала: «Не хочеш собі зла — не роби людям добра». Тітка Роза завжди мала рацію.
— Уставай, Еде. Ми йдемо звідси.
— І залишимо його тут?
— Так.
— Але це жорстоко! Він же загине!
— Ну то що? Волієш сам загинути? Гадаєш, він просто собі перехожий? Знайшов Червону Шапочку! Тут не центр Нью-Йорка, тут не буває просто перехожих. Чи ти забув, як тебе гнали крізь джунглі?
— Але ж не цей чоловік!
— А ти звідки знаєш? Якщо він випадковий перехожий, чому не скаже мені про це? Адже я не спитала в нього нічого такого, заради чого варто померти. Я не вимагала від нього зради державних таємниць, ти помітив? І що він сказав на це, ти чув. Він обіцяв убити мене. І в мене немає підстав йому не вірити. Він уб'є нас, якщо ми його звільнимо, або наведе на наш слід тих, інших. Тобі цього дуже хочеться?
— Ні, але так теж не можна.
— Хто тобі сказав? Досить балачок, ходімо. Наплічник його теж візьмемо, він йому все одно вже не знадобиться.
— Я так не можу.
Усе, він довів мене до точки кипіння. Бовдур. Він так не може! Ходяча всесвітня совість. Натомість я можу, ще й як!
— Гаразд. Ось твій наплічник, залишайся тут. Я зробила для тебе все, що могла, тож прощавай. На твої морально-етичні шукання я не маю часу.
Я скидаю на землю поклажу і йду до виходу. Скільки часу змарнувала з цими йолопами, подумати тільки! Уже могла б бути десь там, далі! Сонце ще не повернулось під потрібним кутом. Тьмяна темно-зелена пелена огортає мене й одразу забиває подих. Місцина досить відкрита, але одяг уже прилип до тіла. Прокляття! Не люблю цього відчуття. Зате тут немає левів.
— Торі!
Та йди ти під три чорти, кретине! Терпіти не можу цієї чисто цивілізованої заморочки: насильство неприпустиме, ніколи й нізащо! А самі що вчинили в Югославії? Так то ж десь, то ж не на очах! Вони не вміють дивитися правді в вічі. От за це й заплатять. Принаймні Ед заплатить точно, і просто зараз.
— Торі, почекай, Торі!
Він вигулькнув з-поміж струмків, знічений і винуватий. Чортів ідіоте, де ти тільки взявся на мою голову?
— Чого горлаєш?
— Із тим чоловіком негаразд. Будь ласка, повернися, поглянь.
Найдужче мені хочеться зараз хвицнути його по мармизі. Він розв'язав того аборигена, в нього відновлюється циркуляція крові і з ним якийсь час справді буде негаразд, але це минеться.
— Ти не можеш покинути нас тут!
— Еде, я не наймалась тобі в гувернантки. І я не хочу вічно блукати джунглями, підбираючи всіх поранених і юродивих, що трапляться на шляху. І не треба мені говорити, що я можу, а що — ні.
— Торі, будь ласка…
Я мовчки повертаюсь і йду. Я багато що можу зробити й витерпіти. Але дурості я витерпіти не можу, а те, що вчинив Ед, інакше як дурістю не назвеш. І це вже не вперше. Дивно, а там, у літаку, він здався мені зовсім іншим. Або я помилилась, або він не той, за кого себе видає. І тоді постає питання: а чи не причетний Ед до падіння літака? Дуже можливо.
— Торі, чекай!
Він біжить за мною, як загублена дитина. Боже мій, де поділися сильні тілом і духом лицарі? А дідько їх знає, де вони поділися. Мабуть, дістались іншим жінкам. А мені лишилися тільки нікчеми й слиньки, одержимі ідеями всесвітнього братерства.
— Ти взяв свій наплічник?
— Так. Торі, я…
— Це було твоє рішення, Еде. Повір мені, воно ще вилізе нам боком, і навіть дуже скоро.
— Торі, я не міг…
Я з розмаху б’ю його в щелепу, аж рука стерпла. Чорт забирай, я ненавиджу ці розмови! Є один-єдиний закон на світі: вціліти або ні. І мої шанси вціліти суттєво зменшуються, доки за мною буде бігти Ед. Від нього забагато шумових ефектів, і взагалі. Мені потрібен чоловік, який може все.