— Ти — остання людина, з якою я б цим поділилася.
Вір мені, Бартон, це справді так. Ерік. Він заполонив мене всю. Я вмію кохати — шалено, пристрасно, з першого погляду. І я ніколи не скажу нікому про те, що відчуваю до Еріка, швидше помру. Бо в мене немає жодної надії, доки Керстін Бартон стримить на цій планеті.
— Ти просто нестерпна, знаєш?
— Стараюся.
Вона схоплюється й виходить, а я простягаюсь на ліжку. Найдужче мені хочеться лягти й заснути, та бачте, яка справа: я не почуваюся тут затишно, тож і спати не можу. Треба, мабуть, помитися піти. Вода й гель для душу мене завжди потішали.
— Зрозумій, я просто хочу знайти з нею спільну мову.
Голос Керстін чути звідкілясь згори. Мабуть, це вибрики вентиляційної системи. Що ж, я не винна, що в них недосконала система, а послухати не зайве;
— Але вона така дивна. — Міцуко, добра матуся. — Я не відчула її. Сиділа поруч — і… знаєш, ніби стіна між нами стояла. Вона чужа тут, їй усе чуже. Я гадаю, тобі треба говорити з нею абсолютно щиро. Але чи ти впевнена, що хочеш цього?
— Так. Уяви собі, що я відчула, коли та мила літня леді подала мені стару фотокартку! Це означало, що мама якимось чином повернулась до мене. Що в мене є сестра. Що мене ще щось пов'язує зі світом, з Україною — вона ж носить українське ім'я. От тільки вона по-справжньому нестерпна.
— Це у вас, мабуть, родинна риса. Спробуй настроїтись на її хвилю.
— Вона не хоче. Ми щоразу сваримося до ножа. Вона мене кілька разів мало не вбила, і я досі жива не через її альтруїзм, а завдяки випадкові. І я ледве не застрелила її, та вчасно зрозуміла, що саме цього вона й хоче, тільки не розумію, чому. Ще три дні тому цього в ній не було, що сталося?
Нічого не сталося. Просто я зустріла Еріка. Твого Еріка, Бартон.
— То, може, варто відпустити її?
— Монтоя оголосив, що заплатить мільйон доларів тому, хто приведе її до нього живою — це останні новини. Щось вона поцупила з його сейфу, а де поділа — не знаю, ми обшукали весь їхній будинок. У неї було кілька артефактів, мабуть, щось вони втрьох надибали в джунглях, та не кажуть, що саме. Але зараз із нею тільки браслет, а все решта десь зникло. У скриньці було двадцять шість досить великих алмазів — камінці на мільярд тягнуть. І скринька цікава, відкривається, якщо натиснути цвяшки в сузір'ї Великий Віз. Я читала описи цієї скриньки раніше. Коли і куди Величко переховала все те манаття, для мене просто загадка.
— Щось у ній усе-таки є.
— Волтерові це скажеш.
Вони сміються, а я виходжу з води. З люстра на мене дивиться жінка з синцем на пів-обличчя. Що ж, могло бути гірше. Хоча куди вже гірше? Я не можу тут лишатися. Я хочу якось повернути собі своє життя, бо воно мені подобалось.
— Торі, ви тут?
Ерік. Що він тут робить? Зрештою, це ж його будинок. Я тут, але мені цього не треба.
— Так. Зараз вийду.
Він стоїть на балконі, а вечір робить його обличчя таким молодим і світлим. І я не можу надивитися на нього. За що мені це? Чому я мала покохати цього чоловіка, покохати важко, без надії? Я не знаю. Я не хочу жити з цим почуттям.
— Не дивіться на мене, містере Гамільтон. Синець жахливий.
— Для мене це не новина. Керстін частенько приносить ще й гірші.
Звичайно ж, із такою роботою і такою прикрою вдачею Керстін мусить частенько діставати на горіхи.
— Так, звичайно. У неї така робота.
— Я вже звик. Хоча, звичайно, звикнути неможливо. Коли вона зникає — відтоді як ми побралися, це буває нечасто, але трапляється… Тоді я місця собі не знаходжу, спати не можу, знаєте, никаю кімнатами, шукаю вчорашнього дня. Я розумію, що її робота має значення для цілого світу, хоч він цього не вартий і ніколи не дізнається, кому завдячує… Я страшний егоїст. І мені немає діла до цілого світу, коли Керстін у небезпеці. Але я нічого не можу вдіяти — тільки чекати.
— Так. Це, мабуть, важко.
Що я ще можу сказати тобі, мій коханий? Нічого. Мені немає місця у твоєму серці, мені немає місця ніде. Мабуть, Керстін покарала мене тим, що не вбила.
— Це дуже важко. Знаєте, Торі, я чомусь страшенно радий, що ви з'явилися. Керстін теж була рада. Так дивно… всі ці люди в моєму домі… Керстін і Рон ніколи не приводили сюди нікого, а тепер я не знаю, що й думати. Усе це небезпечно і не подобається мені, бо в нас діти.
— Навіщо вона це робить? У них же мають бути якісь їхні бази?
— Так, і вони є, я знаю. Гадаю, це через вас. Керстін говорила мені — вона ніколи не говорить про роботу, але не цього разу. Вона казала, що вплутала вас у якусь жахливу історію і тепер вам загрожує небезпека.