— Ми вийдемо і подивимося, де ми. За півгодини повернемось. — Ед порпається у своїй сумці. — Крім того, треба щось робити з трупами, вони скоро почнуть псувати повітря.
— Ми ж домовились! — Брекстон люто блискає очима. — Підемо завтра!
— Немає сенсу, до завтра ще далеко. Ми оглянемо територію, щоб потім знати, в який бік іти. Ми з Торі зробимо це, бо ніхто з вас, наскільки я розумію, не може.
Я тим часом порпаюсь у шафках стюардеси. Так, непогано. Кілька десятків різноманітних бляшанок, запальнички, сірники, серветки, в холодильнику — вода і кола, якісь сендвічі. Я кладу в наплічник усього потроху.
— Навіщо ви це робите?
Це жовтопика Керодайн простежила за моїми маніпуляціями.
— Я нізащо не вийду в джунглі без екіпірування, місіс Брекстон. Це все одно, що вийти у відкритий космос без скафандра.
— Але ж ви повернетеся дуже скоро!
Я б на це не розраховувала, моя жовта трояндо. Я не повернуся сюди хоча б тому, що не хочу більше тебе бачити.
— Торі має рацію. — Ед закинув собі на плечі свою наполовину спустошену сумку. — Джунглі не люблять безтурботних.
Люк заклинило, та Ед налягає плечем — і я бачу зеленкуватий присмерк, що причаївся там, іззовні.
— Ходімо, Торі.
— Гей, стійте! А яка гарантія, що ви повернетесь? — Джейк раптом ожив і заворушив звивинами. — Де гарантія, що ви не полишите нас тут?
— Ніяких гарантій. Джейку, ти вже великий хлопчик, подбаєш про себе сам.
— Але…
Та я вже їх не чую. Я стрибаю на м'яку підстилку з сухого листя і ще якоїсь гидоти. Слимак, ганчірка, гарантій йому схотілося! Ач який! Та я не повинна турбуватися ніким із вас: ми всі в однаковому становищі — і тягти когось на собі я не стану хоча б тому, що жоден із вас не зробив би того самого для мене. Теж мені вища раса!
Ед подає мені руку, та я підводжуся самотужки. Наплічник відтягує плечі, але це дрібниці. А щоб підвестися, мені нічия допомога не потрібна. Я здатна подбати про себе.
— І що тепер? — Ед удає, що не помітив моєї неввічливості. — Куди підемо?
— Будь-куди, доки не зможемо якось зорієнтуватися.
— Спробуємо.
Ми вступаємо в зеленавий вогкий присмерк. Я озираюсь назад і ще раз дивуюся, як вдало ми приземлились. Літак упав на пузо просто на невеличку прогалинку, навколо якої стіною стоять дерева. У джунглях завжди темно. Верховіття сплелося так щільно, що не пропускає світла — ну, майже не пропускає. Підлісок практично відсутній. Я починаю задихатися: повітря тут вогке, сперте й тепле; я відчуваю, як майка просякла потом, як піт стікає з-під волосся. Добре, якщо буде де помитися, а якщо ні? Тутешні дикі нехлоровані водоймища не годяться для купання, бо кишать різною гидотою: від крокодилів до бактерій, що спричиняють невідомі хвороби. Добре, про це теж потім.
— Може, я понесу твій наплічник?
— Ні, дякую. Усе гаразд.
Не віддам я тобі наплічника, бо там запас провіанту і зброя. Хтозна, що в тебе на думці, хлопче. Від певного часу я не довіряюся людям. Рочки отак із три.
— Але ж тобі важко, а я сильніший, мені…
— Я в повному порядку, Еде. Мені нянька не потрібна.
— Як скажеш. Я просто хотів допомогти.
Теж мені помічник! Бачила я таких, ще й не раз. Та годі про це. Ліани, що звисають звідусіль, мене трохи дратують. По них може повзати різна отруйна гидота. Незчуєшся, як ужалить, — і все, гаплик.
— Ти нічого не помічаєш?
— А що? — нічого я не помічаю, любчику, бо нема чого помічати.
— Якось тут… то тихо, то вереск…
—І що?
— Нічого. Просто це якось підозріло.
— Нічого підозрілого. Просто тут своє життя. Ось прислухайся!
У джунглях не буває тиші. Десь верещать мавпи, дзижчать комахи, чути птахів, але все це зливається в якийсь загальний шумовий фон, його перестаєш помічати, як не помічаєш ревища потоку автівок у великому місті. Падіння літака розполохало птаство та мавп, тому й справді досить тихо навкруги.
— О, чуєш? Це папуги, їх тут цілі орди. Добре, хоч великі коти нами поки що не цікавляться, то нічні мисливці. Хай би воно так і було. Ми мусимо відійти якнайдалі.
— Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що нам треба швидше забиратися звідси, доки нас не заскочили місцеві активісти пацифістського руху.
Він вражено дивиться на мене, наче вперше бачить. Чого витріщився? Невже я помилилась і він увесь цей час думав, що я збираюсь повернутися до того літака? Невже я маю такий пришелепуватий вигляд? У це важко повірити.