— Як прийдемо, зміряю тобі тиск. Ти часом не вагітна? Щось ти бліда, ось я тебе огляну. Аналіз крові коли здавала?
— Я не вагітна. Я просто втомилась. А ти наче двожильна. Коли ти виконуєш свої обов'язки, ти навіть людиноподібна. А яка ти насправді?
— Поза службовими обов'язками? Ти ж сама казала, що нестерпна. Усі так вважають, хоча не знаю, чому.
— Знаєш, ті двоє шаленіють від тебе. Може, вони знають тебе якось інакше? І той чоловік, що загинув… Вибач, що нагадую. Він кохав тебе, я бачила.
— Він колись зробив неправильний вибір.
— Он як… І ти помстилася йому?
— Ні. Просто жила далі.
— Еге ж. Цікаво, що вони всі в тобі знаходять? Ти й Ерікові сподобалась, і котові.
— Волтер не поділяє їхньої думки.
— Ти повелася з ним просто огидно.
— Приємні спогади. У вас із Еріком такі милі дітлахи. Тітка Роза просто розтала, як бурулька на сонці, а потім пиляла мене годину — їй теж хочеться мати онуків.
— А тобі не здається, що вона має рацію? Ви з Едом гарна пара, і…
— Не твоє собаче діло, Бартон!
— Ну от, знову. Я ж нічого поганого не мала на увазі, чого ти сказилась? Господи, як із тобою важко! Ну що я такого сказала?
— Нічого. Не лізь не у свою справу.
— Торі, послухай…
Та я не чую її. Вона мені говорить такі речі! Вона — та, кого кохає Ерік!.. Їй легко радити, бо її кохає найкращий у світі чоловік. Вона щаслива, попри всі свої болі, страхи й розлуки; вона щаслива, бо на неї чекає Ерік. Він думає про неї, непокоїться, шаленіє — і кохає; і вона знає це. Вона не сміє нічого радити мені, бо вона не знає, як це воно, коли… Ні, не хочу про це говорити!
У будинку тиша. Я йду в душ, вода обіймає мене, пестить і змиває мікробів. На корзині з білизною лежить чорний кіт — він уважно дивиться на мене своїми оранжевими очима, і мені страшенно хочеться поцілувати його круглу шовкову мордочку.
— Величко, вилазь негайно. Мені теж треба в душ.
— Почекаєш, Бартон. Я щойно зайшла.
Просто комуналка якась, а не будинок.
Вона штовхає мене в спину і стає поряд. Чорт, груди в неї дуже гарні. І все інше.
— Величко, тобі ніхто не казав, що іноді треба їсти? Хоч раз на тиждень?
— Відчепись.
— Ти така виснажена, що страшно дивитись.
— Це тебе не стосується. Чого причепилась? Наче тобі не все одно. Чи ти гадаєш, я не розумію, що все це брехня?
Тобі щось треба від мене, тому ти розігруєш приязнь, але я знаю, що краще за все для тебе було б, якби я загинула в джунглях. Або вчора — від кулі.
— Невже? То чому ж я не вбила тебе, коли могла?
— Тому що ти зрозуміла: я хочу цього. А ти ніяк не могла зробити мені послуги. Та де там тобі! Від тебе самі неприємності.
— Ти просто божевільна! Забирайся з моєї ванної, бо я тебе зараз приб'ю!
— Нічого в тебе не вийде. Ти вже намагалася.
Вона б'є мене навідліг, я падаю і підбиваю їй ноги. Слизько, вона валиться просто на мене, ми сплітаємося клубком; зараз я осідлаю її і трохи зіпсую їй личко, а синці в неї сходять звичайним порядком. Її рука обхоплює мою шию — ні, красуне, ми так не домовлялися! Я відважую їй ляпаса, бо вона вчепилась у моє волосся. Гей, ледарю, ти де? Спати ліг? Та я й без кота натовчу їй пику.
— Дівчатка намагаються порозумітися.
Ми підскакуємо, як опечені. У дверях стоїть азіатка Міцуко. Очі її іронічно блищать. У цих вузькооких відьом від народження єхидна міна.
— Негайно припиніть шарварок. Соромно дивитись.
Під оком у Керстін уже набрякає здоровенний синець, у мене ниють ребра й подряпана щока. Ми сидимо на підлозі ванної голі-голісінькі й дивимось одна на одну, як євангелістський проповідник на фалоімітатор. Мені стає смішно. Господи, і кумедний, мабуть, вигляд маємо!
Керстін теж регоче. У неї гарний сміх. Людину видно по тому, як вона сміється. Дехто хихоче порціями, наче шкодує сміху, — то люди, на яких не можна покластися. Дехто ще… Яка різниця. У нас із Керстін сміх однаковий, тільки голос у неї дзвінкіший. Вона регоче, відкинувши голову назад, мокре волосся впало їй на обличчя.
— Величко, ти була неперевершена! Господи, яка дурість!
— Устань з моєї ноги, Бартон, бо ти важиш центнер.
— Та забери свої кістки, бо геть мене поколола, аж синці будуть.
— Синці в тебе й так будуть.
Ми вдягаємося в чисте та кидаємо брудний одяг на підлогу. Жодній з нас не спадає на думку потурбувати кота, котрий розлігся на корзині і спостерігає за подіями з філософською міною. Я сідаю біля нього навпочіпки й цілую його чорну шовкову пичку — просто між оксамитових вушок. Він лапою знехотя торкається моєї щоки. Чорт забирай, він мені подобається.