— Молочка?! Яєчок?!
Вони — Хобта, Савченко, Лисенко — думають про лани, про врожай, а ці —
перекупки:
— Молочка?! М'ясця?..
Стук! Стук!
Коли вже вони переведуться?
5 лютого, 52. Тимошенко й Березін.
Естрада. Здібні дуже хлопці. Та де здібні — талановиті.
Це все так!
Скільки я їх бачиа у своєму житті — естрадних артистів!..
Сидить перед тобою — «тьо-о-омная ночь!», і чого йому від тебе треба — невідомо.
— Напишіть!
— Що?
— Та, знаєте, так ото напишіть, щоб... той... оте... так, знаєте, здорово напишіть, щоб уся зала аж... той... розлягалася... про колгоспника... Знаєте, щоб усі сміялися... От як
«Зенітку» ви написали! От і тепер...От... значить, чоловік... Ну, одне слово, щоб смішно
було! Щоб усі сміялися... Та ви знаєте...
— Ну, а все ж таки про що?
— Та той... отой...
І потім цілком серйозно:
— Ви знаєте, тов. Вишня, наш народ так хоче сміятися... Він так хоче сміятися, що
аж дуже хоче сміятися... Ну, а письменники, ви мене пробачте, вони якось обминають
естраду, вони якось... той... оте... А народ наш дуже хоче сміятися! А ми, естрадники, для
того ж і живемо, щоб... той... оте... того... Так напишете?
...І от Тимошенко...
Він не тойкає, не отойкає, не тогокає... Він упивається у вас, він ніби помпу своїх
очей встромляє у вашу думку... Що? Як? Одне слово! Одну мисль!..
І ви знаєте, — він вас заражає на творчість, на дерзання, на роботу!
Для такої людини хочеться щось ізробити, бо це людина творча.
Творець!
Багато ще в нього є недосконалого, невдалого, наївного, почасти дрібного, але не в
цім річ: на добірному зерні пшениці полова навіть обов'язкова.
Але це творчість...
А творчість, справжня творчість, вона не тільки радує, вона запліднює...
От вам і Тарапунька!
8 лютого, 52.
Що таке талант?
Горький правильно сказав: «Талант — це робота».
Таланти різні бувають:
1) Талант для таланту.
2) Талант для себе.
3) Талант для народу.
Я — за третій талант.
Для таланту? Чепуха... Масло для масла...
Для себе? Сам себе по череву гладить?! Нецікаво!
Для народу?
Інтересно, корисно, але ж і трудно!
Чому?
Бо в таланті твоєму бере участь народ!
Хочеш бути талановитим — учись у народу!
Вивчився? Визнали?
Кланяйся народові!
А коли тебе вже визнали таким уже талантом, що талановитішого й у світі не було,
— гордись, пишайся, задавайся, хукай, мукай, подивись у дзеркало, а потім ще раз
запишайся і...
Вчись у народу!
Позадавайся, позадавайся та й... поклонись народові!
8 лютого, 52. Якби я, Остап Вишня, щось використав із попереднього... Що б мені
сказали?!
Та мене б убили! Та знищили б!
Вишня — украв! Ой-ой-ой!
Так я вам скажу по секрету. Все своє життя літературне я стежив, щоб — не дай бог!
— не вкрасти чогось у іншого. Чи пощастило мені це зробити, чи ні — я не знаю... Я не
хотів бути похожим на інших...
Признаюсь. На зорі моєї літературної роботи я (страшенний курій), я не курив, я
нічого, доки я не сів до столу, я нічого не читав, — ні газет, ні журналів, — щоб голова моя
була свіжа! Ні за що не зачіпалась! Я не знаю, чи правий я був, чи треба це було робити, але я це робив...
Наслідував я когось?
Свідомо — ні!
Може, ще хтось так робив, як я, — я не знаю...
Але — їй-богу, я говорю правду! — я кожного ранку підходив до чистого аркуша
паперу, як до незайманої дівчини... Щоб ніхто, і навіть я сам, не міг того аркуша
порушити...
І от тепер, коли сивина, коли вже серце з камфорою, я згадую ті часи, коли вночі я
схоплювався й записував окремі слова, фрази, думки...
А вранці... записував уже все як слід...
Майте на увазі — не брешу!
На схилі літ я можу сказати чесно:
— Ой, як я любив літературу!
— А вона мене?
— І я її!
І я щасливий, що доля моя дала мені змогу любити літературу! Спасибі долі!
12 лютого, 52. Переклав отож я «Ревізора» Гоголя.
Дуже (спасибі йому!) допоміг мені М. Т. Рильський.
Досконала робота?
Розуміється, ні!
Над творами Гоголя взагалі, а зосібна над «Ревізором» (перекладами) слід
працювати, може, ціле життя, щоб наблизити їх до оригіналу.
Ну, а ми ж як?
Давай, давай, давай...
Ну, й дали...
Актори театру ім. Франка, що ставить «Ревізора» в моєму перекладі, переклад
визнали за задовільний.
Були (та й не можуть не бути) зауваження, дуже слушні, дуже розумні, з якими не
можна не погодитися, бо актор підходить до ролі з свого боку, — йому така фраза кращає, коли так сказати, а не так. Актор втілює образ, живе ним, — отже, та сама фраза в його