1 липня, 52. Мене вважали, а може; й досі хтось уважає, за націоналіста.
Чому?
Не розумію!
Ну, чому я повинен не любити руський народ?
Чому?
Царя не любив, царату не любив, — ненавидів, — це правда!
Але... народу?!
Я мало в своєму житті зробив для народу. Це правда!
Але зрозумійте одне: тридцять два роки пішло в мене на те, щоб бути грамотною
людиною.
Коли ж було робити?
Я не виправдуюсь, — я говорю те, що було.
Чому б (ще раз говорю) я не любив руського народу?
Хіба не давав мені насолоди геній Пушкіна, Гоголя, Л. М. Толстого?
Хіба я не розумію, що без допомоги руського народу я був би батраком у польського
або німецького пана?
А може б, де-небудь конав на турецькім (я забув, як вони звуться) човні?
Каторжнім?
2 серпня, 52. Помер Михайло Харлампович Пилипенко, заслужений артист УРСР...
Це — офіціально.
Для нас, для моєї родини, — це Миша Пилипенко замічательний артист, чесний, скромний, хороший, лагідний Пилипенко, що приніс себе в театр, свою до театру любов, душу й серце.
Селянин, — в кращому розумінні цього слова, — він прийшов у наше мистецтво
сам, як стій, як він є...
І яскравий йому бог дав талант! Отакий, як народ, — як сонце, як вітер, як тіні від
верб, як шарудіння очерету від вітру...
І з сонця, і з вітру, і з очерету завжди витикалося усміхнене обличчя Михайла
Пилипенка...
І завжди ми сміялися, і завжди ми радувалися...
І, може, іноді стискувалося наше серце, що талант Пилипенків, яскравий і
самобутній, ніби іноді застигав тупцювався на місці...
Але не він в цьому винний.
Скромний, лагідний, сумирний і тихий, він робив те, що від нього вимагалося.
А вимоги були половинчасті, а використати його, як на те він мав усі дані, не
спромоглися...
А якого було у Миші Пилипенка сміху — здорового, веселого, забористого і
задеричастого...
Вічна йому пам'ять.
Мене особисто опечалила смерть Миші (а він для мене — Миша!) через те, що
своїм талантом він дуже був споріднений з моїми роботами, з моїми спробами звеселити
людину...
Він багацько читав те, що я понаписував...
Спасибі йому за це!
М. X. Пилипенко — багата була натура, творча була натура, невсипуща й
невгомонна!
Приклади?
Якось прийшов він до мене, подивився і сказав-«Добре!»
За кілька день, бачу, перед моїм балконом посаджено три дерева: два каштани й
явір...
М. X. Пилипенко, виявляється, рано-вранці прийшов, сам викопав три ями і сам
посадив три дерева. Причім він сам, на своїх плечах приніс ті дерева й посадив...
І досі ті дерева ростуть.
Щоправда, міськрада випрохала в мене один каштан (чудесний каштан!) і
пересадила його кудись (для ансамблю), а натомість посадила мені «дорослу» липу..
І тепер перед моїм балконом ростуть три дерева, що їх посадив Михайло
Харлампович Пилипенко.
Вони ростимуть довго! Але пам'ять про М. X. Пилипенка, про замічательного
артиста, про к р е п к у людину, чесну людину, переросте ці дерева...
Пам'ять йому буде вічна!
Що ще хочеться сказати?
М. X. Пилипенко за все своє життя не випив, мабуть, і отакунької чарки горілки, не
викурив жодної цигарки, — і ви дивіться: інфаркт! Серце! І людини нема! Фізично він був
як дуб! Та він же сам, своїми руками повикопував ями біля театру ім. Франка, посадив
дерева, — сам, самотужки, тягав воду, поливав ті дерева і т. ін.
Здавалося, що здоров'ю цього здоров'яка кінця не буде.
І от вам: інфаркт — і людини нема.
Хай же буде йому земля така легка, така весела, як він був сам!
24 серпня, 52. Я прочитав у «Вітчизні» статтю «Радянський патріотизм».
Ой, неправильно. Обвинувачувати Ол. Прокоф'єва в непатріотизмі?
Цього ладозького бідняка, комбєда, мужика, безконечно залюбленого в Росію, в
Батьківщину...
Я не знаю — треба або нічого не розуміти, або... краще не говорити...
А Маяковський?
Я не знаю, чи буде в мене час, щоб написати про В. В. Маяковського так, як я його
знаю.
Здохну, може, — і не напишу!
Повинен поки що сказати, що Маяковський був в е л и к и й чоловік, з отакенним
серцем.
Благородства надзвичайного.
Мені пощастило знати Маяковського так, як, може, ніхто його не знав.
Грудень, 1954. Якби я мав такий талант, щоб описати, щоб змалювати всю
чарівність, всю її лукаву посмішку, всю її, — а де слів ізнайти?! — щоб познайомити Вас з