Забронювавшись з усіх боків, Картер зійшов з корабля і став перед інспектором.
Даремно він мучився, шукаючи собі виправдань. Містер Ку зустрів його як переможця, друга і брата.
— Здрастуйте, дорогий Раф! Незважаючи ні на що, ви чудово виглядаєте. Радий бачити вас і першим вітати. Шеф шле свої найщиріші привітання.
Він тиснув руку Картера, плескав його по плечу.
— Ну й дісталося ж вам, Раф. Бідолаха! — Не співчуття, а захоплення було в голосі і погляді інспектора. — Таке пережити, стільки набратися лиха!.. Уявляю ваш відчай.
Забутий Шарп нагадав про себе.
— Сер, маю честь вітати вас!
Інспектор неквапливо обернувся до супровідника, недбало кивнув і ввічливо сказав:
— І я вас вітаю.
— Це й усе, сер?
— А що вам потрібно ще?
— Я думав, ви подякуєте мені за те, що я доставив у цілості таку швидкопсувну особу.
— Дякую насамперед за гумор.
Інспектор поплескав супровідника по плечу і сів за кермо. Ласкаво кивнувши головою, він запросив Картера сісти поруч. Мотор загув, і машина виїхала на вузьку портову дорогу, прокладену між лінією причалу і скелястою кручею, на якій розкинувся старий заповідний куточок Стокгольма.
— Нам з вами, Раф, наказано не пізніше як завтра прибути до резиденції генерала Крапса, — сказав містер Ку. — А ви, містер Шарп…
— Так, сер, я знаю свої обов'язки. Підвезіть мене, будь ласка, на Королівську вулицю, до Карлтон-готелю.
Машина піднялася на комбінований двоповерховий міст, проминула шлюз і спустилася на іншу частину затоки, де починалася центральна стара частина міста, так зване Сіті. — Промайнули величезну автомобільну стоянку з лічильниками, похмурі будинки газет, міністерства, готель, пам'ятник якомусь шведському королю.
Картер сяючими очима вдивлявся в знайомий і завжди привабливий Стокгольм.
Вулиці, провулки, жовті миготливі світлофори, оранжеві, голубі, лимонні тенти, райдужний потік людей, вітрини з манекенами, одягнутими і взутими у все італійське, вітрини з найтоншою, французького виробництва, білизною, вітрини з голландськими тюльпанами, вітрини, забиті боксами американських сигарет «Кемел» і «Вінстер», пляшками з італійським вермутом «Чінзано» і «Мартіні», з шотландським віскі, туніським виноградом, португальськими креветками і лангустами, цейлонськими кокосовими горіхами, індійськими солодощами, іспанським хересом, вітрини, за якими виблискують західнонімецькі і американські мерседеси, «оппелі», кадилаки і форди.
Картер все більше й більше веселішав, споглядаючи ці, милі його серцю, картини. Боже мій, як йому потрібно все це бачити, щоб почувати себе повноцінною людиною!
Російський полковник там, в Ужгороді, під час дискусії все це охарактеризував як «ворожі істоти». Що ж ворожого у цих речах?
Кадилак зупинився на гомінливому перехресті Свеавеген і Кунсгаген, біля величезного рекламного щита. Молода жінка, ідеал шведської краси — шовковисто-біле, спадаюче на плечі волосся, голубі, як шхери, очі, сяючі зуби, відкрита посмішка, — заглядала в душу Картера і питала: «Невже ви ще не бачили Інгрід Бергман у новій ролі? — Картер посміхнувся, з зусиллям відриваючи погляд од реклами. — І це теж «ворожа істота»?»
Тоненькі стрункі шведки, одягнені з великим смаком, в архімодних кольорових капелюшках, глибоко насунутих на біляві голівки, темноокі красуні, затягнуті і підтягнуті, що дзвінко вистукують каблучками, лишають позад себе невидиму пахучу доріжку паризьких духів. Шведки, поруч з якими і чудові парижанки, не кажучи вже про американок, виглядали б старомодними, ці сучасні королеви, які заповнювали вулиці Стокгольма, розпалили уяву Картера. Ох, як гульне ж він сьогодні, надолужить утрачене… Навіть у багатій Швеції за долари можна купити якщо не Інгрід Бергман, то добру її копію.
Черговий червоний світлофор, чергова зупинка в потоці машин. У відкрите вікно кадилака ввірвалася запаморочлива хвиля повітря, насиченого пряним запахом добре підсмаженої, добре змолотої кави.
Картер посміхнувся, повернув голову і побачив колоніальну крамницю, двері якої передбачливий господар завжди тримав відчиненими.
Не лишився байдужим до аромату кави і містер Ку. Він підморгнув Картеру.
— Тільки заради цього запаху варто жити! Га?
Коли Шарп вийшов з машини, містер Ку зразу ж запитав:
— Ви, звичайно, здивувалися, що вас зустрів саме я?