Тільки-но почало сутеніти, Дунай Іванович, як завжди, вирушив на підводне тренування. Спустився кам'яними сходами, зайшов у воду і прощально оглянувся — високий кам'яний мур. Ні, зневаги до монастиря у нього не було. Тут його навчали висаджувати в повітря англійські, радянські, американські кораблі, мости, підводні човни, нафтопроводи, щогли високовольтних передач, греблі, шлюзи. А він тепер оберне цю злу науку проти гітлерівців.
Чезаре Браттоліні чекав його там, де вчора зустрів. Він був не один. Поряд сидів широколиций темноволосий чоловік у непромокальній рибальській куртці. Незнайомець добре розмовляв італійською мовою, але назвався Іваном. Посміхаючись, він додав по-російськи:
— Тепер усіх росіян Іванами звуть. Де тільки не воює наш брат. В Італії, на грецьких островах, у Франції, на Балканах, у Татрах, на Віслі!.. А ви — з Дунаю?
— Припустімо… — Черепанов хитрувато подивився на старого рибалку і, не стримавшись, весело розсміявся. — Здрастуйте, товаришу! Оце так утішили! Оце так подарунок! — Мокрою, слизькою рукою, обтягнутою резиною, він схопив руку Івана. — Правда твоя, брате, де тільки ми не зустрічаємося! Де буря, там і ми. Здоров, друже!
— Здрастуй, Дунай Іванович. Здається, так тебе величають. І я зрадів, коли дізнався, в яку ти шкуру заліз. Отже, царевич-жаба шукає доброї роботи?
— Так, шукаю.
— Що ж, ми дамо.
— Хто це «ми»? — посміхнувся Черепанов.
— Партизани Венеції.
— І радий би, та… мене чекає робота вдома, на Чорному морі, на Дунаї.
— Небезпечно туди пробиратися. Патрулі, облави, гестапо, квестура!.. Навіщо ризикувати? Тутешні гітлерівці теж наші закляті вороги. Ну?
Черепанов мовчав, роздумував, позирав на Івана.
— А ви хто? Як сюди потрапили?
— Офіцер Радянської Армії. Комуніст. Був у полоні. Втік у італійські Альпи. Зібрав партизанський загін. Вважаю себе у цих широтах представником радянського командування і партії більшовиків.
Одразу все прояснилось. У Черепанова не було більше запитань. Він сказав:
— Слухаю вас, товаришу.
— Залишайся в монастирі. Так буде краще.
— Що я повинен робити?
— Нам потрібна зброя. Венеціанський арсенал для нас вушко голки, а для тебе — протока. Ночами ти повинен пробиратися в арсенал і постачати нас вибухівкою, гранатами, ручними кулеметами.
— Зроблю.
— Те, що дістанеш, прийматиме Чезаре Браттоліні.
— Виходить, ви були впевнені, що я лишуся?
— Аякже! Із слів Чезаре я зрозумів, що на тебе можна покластися.
Капітон Черепанов лишився у з'єднанні «К». Незадовго до падіння Берліна повернувся на батьківщину…
Шатров і Гойда приїхали на заставу. Капітона Черепанова на місці не було. Вирушив у гирло Дунаю. Щороку відпочиває на острові Лебединому — рибалить у протоках і озерах, полює в плавнях, ходить на моторній шаланді на узмор'я.
— Що ж, поїдемо на Лебединий, — сказав Шатров.
НА ЛЕБЕДИНОМУ I ТОПОЛИНОМУ ОСТРОВАХ
У штабі Шатрову і Гойді дали спеціальний катер. «Ізмаїл». Зовні непоказний, з невеликою осадкою, замаскований під звичайну шаланду, він мав потужний мотор, радіо, прожектор. У бортовій сумці лежало спорядження підводного бійця і запасні балони з киснем.
Уночі вирушили вниз, у гирло Дунаю, до острова Лебединого.
За штурвал «Ізмаїла» сів Смолярчук. На ньому був старенький бушлат, пом'ята кепка і чорна сатинова сорочка.