— Скільки їх?
— Дюжина. І дві міни-торпеди.
— Торпеди?
— Малятка. Алюмінієві балони, начинені особливою вибухівкою. Кожен у чемодані може заховати. Останнє слово підривної техніки. Газова камера регулює плавучість і затоплюваність. Такими «сигарами» можна висадити в повітря міст. Вибухають вони звичайно на дні ріки — тиск води посилює вибухову силу. Управління кнопочне: одна кнопка для камери затоплення, друга — для камери спливання, третя — для включення годинникового механізму.
Шатров і Гойда перезирнулися. Вони готові були задати один одному десятки питань.
— То кажеш, їх можна заховати у чемодані? — промовив Шатров.
— Цілком.
— Ну що ж, Дунай Іванович, — сказав Шатров, — роздягайся, поїдемо відпочивати.
Через кілька хвилин катер безшумно пройшов глухою протокою.
«ЦУГ ШПІТЦЕ»
Від причалів Регенсбурга відійшла пристосована до плавання по річках і морях швидкохідна спортивна яхта «Цуг шпітце». Гострогруда, новенька, з блакитними шовковими вимпелами на щоглах, вона легко розтинала холодну воду гірського Дунаю і мчала вниз, на схід, до Австрії.
Свіжий вітер рвав на кормі чорно-червоно-золоте полотнище.
Кожен, хто проводжав поглядом освітлене сонячними променями судно, не міг не радіти. Серцю кожного німця дорогі слова: «Цуг шпітце».
Напередодні відплиття яхти з Регенсбурга в газеті «Баварський час» надрукували фото «Цуг шпітце» і під ним текст: «Найвища точка Німеччини завтра опівдні почне свій навальний рух у найнижчу точку великого Дунаю — до його гирла, в царство пеліканів, лебедів, лелек і очеретяних нетрів, туди, де тоннами видобувають чорну ікру. На судні перебувають тринадцять молодих матросів-спортсменів: рибалок, плавців, любителів далеких мандрів. Чортову дюжину очолює старий дунайський вовк. Молоді баварці пройдуть по Дунаю вниз і вгору понад п'ять тисяч кілометрів, відвідають сім дунайських країн. Зайдуть у чорноморський порт Констанцу, в Стамбул. Щасливого вам плавання, відважні шукачі пригод!»
Жодного слова правди не було в цій замітці, підготовленій у «Відділі таємних операцій».
Прикордонна поліція Регенсбурга лише для формальності заглянула в судновий журнал «Цуг шпітце» і дала «дозвіл» на закордонне плавання.
В трюмі яхти на підвісних ліжках спокійно відпочивали люди-жаби. Їх не внесли у список команди. Таємні пасажири були словаки, угорці, болгари, румуни, росіяни.
Команда «Цуг шпітце» складалася з німців Федеративної Республіки Німеччини, досвідчених співробітників секретної служби, очолюваної Рейнгардом Геленом, у минулому гітлерівським генералом, а тепер одним з найближчих помічників «Бізона».
У серпні тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року президент США Гаррі Трумен поставив свій підпис під Потсдамськими рішеннями. І в цей же час, у штабі 7-ї американської армії у Вісбадені закінчилися переговори між представниками американської розвідки і фюрером німецького шпигунського центру у Східній Європі Геленом. Гітлерівець Гелен, виконуючи головний пункт укладеної угоди, передав «Бізону» секретний архів і всі списки своєї агентури в Польщі, Чехословаччині, Румунії, Болгарії, Угорщині та інших країнах.
Серед особливо видатних осіб, яких «Бізон» одержав у спадщину, виділявся Карл Бард, інженер-гідролог, колишній член так званої Дунайської комісії.
Тепер Карл Бард очолив операцію «Цуг шпітце».
Босий, у білому вовняному светрі, у синіх джинсах, прострочених подвійним швом, з ковбойськими шкіряними нашивками на задніх кишенях, стояв він біля штурвала і весело оглядав береги Дунаю. Обличчя засмагле від високогірного сонця, обвітрене крижаними вітрами, скуйовджене волосся, як і належить відважному шукачеві пригод.
В Туреччині Бард колись здійснював операцію «Галата», в Румунії — «Чорна кров», у Чехословаччині — «Влтава», у Східному Берліні — «Камінь і скло», в Познані — «Тонучі зірки».
Серед тих, хто проводжав мандрівників у далеку дорогу, був і заокеанський кореспондент Карой Рожа. Майже ніхто з американських читачів не знав цього угорського прізвища. Під цим прізвищем і личиною журналіста діяв у Західній Німеччині та інших країнах особливо довірений співробітник «Відділу таємних операцій» з кличкою «Кобра».
До Регенсбурга Карой приїхав за особистим розпорядженням свого шефа, йому доручили провести «жаб», побажати їм щасливої дороги і повернення. Рожа виконав завдання і повернувся у заповідник до генерала Артура Крапса з твердим переконанням, що все буде саме так, як він казав у своєму напутньому слові.