Настає час писати курикулум про померлого дідуся і підліток намагається розібратися, яким же насправді був його дід. «Мого діда завжди намагалися використати. Повстанці, миротворці, влада, критики…»
«Люди хочуть, щоби про них пам'ятали тільки хороше і при цьому самі ніби стають тільки хорошими. Хорошими, але не живими. Тоді це виходимо вже не зовсім ми, тільки шматочок нас, якась одна наша роль». Напевно, кожен читач, прочитавши цей твір, сформулює свою основну думку. Моя думка така: навіть найзапекліший злочинець повинен мати право на Вищий суд, а не на той, про який ідеться в повісті. Загалом, сподобалося, є про що подумати. А ще мені сподобалося, що хлопчик не тільки звільнив дідусеву душу, але й зробив це так, щоб не засмутити батьків. Тільки от мені здається, все таємне стає явним.
Crazy White:
23.01.2013
Якби можна було, я б поставила сотню. А оскільки це неможливо — десятка, хоча це мізерно мало за таке оповідання. Бере за серце, оповідання явно не для підлітків. Плакала, коли читала.
Віллі:
28.01.2013
Я люблю читати фантастику (fantasy), мама каже, що мені треба більше творів про реальне життя читати.
Я, коли читав вашу повість, ось про що подумав: з одного боку — це фантастична повість, автор описує нереальні для реального часу кульки з душами, хтозна, може, у майбутньому й поміщатимуть душі померлих у спеціальні кільки, з іншого боку — все про реальне життя.
Жив поряд з хлопчиком Сашком його дідусь, в одній квартирі й навіть в одній кімнаті жили, а Сашко про нього нічого до ладу й не знав і не цікавився. Після смерті дідуся, якби кулька з «ним» не почала розмовляти, може, Сашкові й на думку б не спало дізнатися про дідуся докладніше. Сашко і дідусь були рідними, але можна сказати, що вони були чужими. Про бабусь Сашко теж нічого не знав, не знав, якими вони були.
Напевне, трапляється й так, що кортить щось дізнатися з життя бабусь чи дідусів, а інколи можна й не встигнути.
Коли я читав про те, що діти повинні завжди ходити з кульками своїх померлих близьких і розмовляти з ними — мені було моторошно. Подружка Сашка повинна була розмовляти з молодшим братом — моторошно.
Але багато людей розмовляють з фотографіями померлих, зберігають якісь їхні речі — це як «кульки», описані в книжці.
Про Сашине кохання, про його життя в школі, конфлікти, дружбу з хлопчаками — це точно реальні описи.
Душниця. Звучить, як назва трави. Виявилось, що від слова «душа», якщо я правильно зрозумів.
«Душниця» — а я спочатку прочитав, як «душиця». Потім, коли читав «душниця», мені так і чулося: «душити», іноді здавалося, що мало місця для душі, коли читав книжку.
На мій погляд, це сумний твір, може, тому що довелося задуматися над значенням слова «смерть», хоча, по-моєму, все добре закінчилося.
margoll2:
07.02.2013
Душниця — це перша книжка, яку я прочитала на Книгуру. Спочатку все заплутано і незрозуміло, але поступово в процесі читання починаєш розуміти. Сашко не розумів дідуся за життя (може, тому він і не розмовляв з ним?), але, прочитавши щоденники, нарешті зумів зрозуміти дідову душу і, пропустивши його життя крізь себе, сам змінився. Дуже сподобалась витонченість розповіді історії про походження кульок і загалом — для чого вони потрібні, наче Сашко читає все це в давній книзі. Звісно, душниці здалися варварством, а ще більшим варварством виглядає розмова двох служителів про те, що треба випустити деякі душі. Бо ж вони зраджували власні вірування. Закінчення просто розкішне, декілька останніх сторінок я так переживала, що аж дихати важко було. Величезна дяка автору, буду з нетерпінням чекати нових творів.
Michi:
12.02.2013
Твір викликав у душі сильне сум'яття. Спочатку я не помітила, що це фантастична повість, і мені здавалося, що таке, хоч це й дивно, але справді існує десь на іншому континенті, в маловідомій країні зі своїми самобутніми традиціями. І відповідно до цього читання сприймалося, як про другу, незрозумілу культуру. Потом, коли вже дізналася, що все це вигадано, з'явилися нові відчуття. Наш світ у всій його багатогранності — шкільні будні, дружба, кохання, якісь розбірки, низка радощів і гірких миттєвостей. Але все це — на тлі чогось дивного, що проникає у твоє життя, як вода у пісок. І, відверто кажучи, цей твір був для мене навіть трохи заважкими, не зовсім дитячий. Фантастика, захопливо, але головна скрипка не така вже й проста. Спочатку, зізнаюсь, було не надто цікаво, точніше, дуже дивно і хотілося відкласти повість зі словами «та що за дурня незрозуміла, затягнута», але потім, після відкриття, що це все-таки фантастика, і з перебігом подій, стало дуже цікаво. Чесно, за своєю атмосферою повість нагадувала твори Стругацьких. Я їх дуже люблю, але після кожного прочитаного тексту постійно відкладаю книгу з думкою «ні, більше я таке не читатиму», але щоразу заново тягнусь за книгою. Заворожує ця дивна атмосфера, складно дібрати слова для її означення, скажу так: «Равлик на схилі» (рос. «Улитка на склоне») — «прекрасні жриці партеногенезу з Лісу — вони не вбивають, ні, але роблять живе мертвим», такі водночас синоніми і антоніми. От у вашому творі дуже важко було читати про душницю, про душі в міхах. За логікою зрозуміло, звісно, що душниця — від слова «душа». Місце, де зберігають душі, і суфікс — иц. Приходять асоціації з лікарнею — місце, де лежать хворі, де… біль? і суфікс — иц. Але все одно було більше душниці від слова «душити». Тому що вся атмосфера в книжці, вона якось душила світ… як у «Сталкері». Через це під час читання картини видавалися незвичними, різнокольоровими, як у реальному світі, а притлумленими, чорно-білими, під цією задушливою атмосферою, як під шаром пилюги. Прекрасні жриці партеногенезу — хранителі в білому з червоним уніформі… які незрозуміло нащо створили цю систему, і Сашко, котрий спробував винести душу за її межі, навіть у прямому сенсі. Моторошно, важко читати про ці кульки з душами — «Живі — живим, мертві — мертвим», одна справа приїхати пом'янути померлих, але інша справа жити поряд з ними, з їхньою душею, знати, що от, вона тут, зовсім поряд, що вас від неї відокремлює тільки тонка стінка кульки, сама можливість навіть поговорити з цією душею, почути її голос — цілком усвідомлений, наче розмовляєш із живим. Моторошно, що людині доводиться ходити з такою кулькою, і всі довкола дізнаються, що от, у твоїй сім'ї горе.