Тоді Волшебник запропонував іти пошукати планетницю. Рік тому ми тут неподалік одну таку знімали на перший канал, для "Тахікардії", розповідав режисер. "Тахікардія" — це назва такої програми про — як воно — аномальні явища. Я знаю, кивнув Пепа, хоч не дивлюся. Першого взагалі не дивлюся, принагідно вставив. Так от, не образився Волшебник, тут є одна така планетниця, вона — це саме — якби телепатка, от нею й телепає, за п'ять баксів може — будем казати — комусь вівцю знайти, якщо відбилася, ну там заблукала. То ця планетниця лиш тільки чари-мари і теде, відразу скаже, де вівця знаходиться, вони всі туди, а там ця вівця і знаходиться. Ну, Цумбруннен у нас не вівця, осадив режисера Артур Пепа, комісар поліції. Воно правда, вдруге не образився Волшебник, за п'ять баксів не вийде, він у нас на цілих п'ятдесят потягне. Перестаньте, сказала пані Рома, тримаючись руками за скроні.
О шостій дванадцять Артур Пепа констатував, що в нього лишається дві сигарети і в кожному разі треба вирушати на 13-й кілометр.
Тут є ще така версія, сказав на це Ярчик Волшебник о шостій тринадцять. Коли виходите з лісу дорогою, то трохи вище, десь так на півкілометра, перед мостом, маєте циганський цей самий. Дві-три халупи, мусорник і пару буржуйок. Ну там ще хєзальник який-небудь. Про них тут ходять усякі розмови, ніби це насправді циганський король зі своєю сім'єю, ну там слуги, гарем, дітей неміряно. Бо це ж не те що там кодерарі які-небудь чи ловарі, це самі що не є плащуни. Спеціалізація — вбивства на замовлення, передусім священиків, ні, не на замовлення священиків, а вбивства священиків на замовлення. А також грабунки і розбій. Так от, король. Там з ним така історія, що він-то король, але в цій самій — в діаспорі. В еміґрації, виправив Артур Пепа. Ну так, у вигнанні, знайшовся з найточнішим словом Волшебник. Увесь його двір з палацом, ну там це саме — золотий запас, камушкі, воно все в нього за бугром, у Пенсильванії. Трансильванії, виправив Артур Пепа. Та хоч би й у Трансваалі — менше з тим, продовжував Ярчик Волшебник. Так, значить, там по їхній релігії таке діло виходить, що вони не можуть до свого добра назад дорватися, поки не принесуть людської жертви. Кров там, серце, органи. Ясно, що жертва має бути з чужого, ну тобто з нашого. Я мав на увазі, з білого, ну тільки щоб не циган. От вони тут і засіли — між лісом і Річкою. Місцеві жителі, будем казати, про таке діло давно знають і десятою дорогою обходять. А якщо хтось чужий не знає, то вони можуть заманити до себе в халупу і…
Я вже не хочу цього слухати, сказала пані Рома, всоте відходячи від вікна. Крила уяви вмить віднесли її на берег Річки, й вона побачила Карла-Йозефа, що нетутешньо переступаючи через купи порожніх бляшанок, входить напівзігнувшись у закурену чорну халабуду, обліплений з усіх боків крикливими й верткими циганчуками. Чому ми сидимо тут і нікуди не йдемо, спитала вона. То я коли ще про це казав, нагадав Артур Пепа. Походимо над Річкою, подивимось — і на тринадцятий. Можемо спуститися двома якби групами, підкинув ідею Волшебник. Одні дорогою через ліс і потім на міст, а хтось інший також через ліс, але лівіше — до цих самих плащунів. Якби що — зустрічаємося перед мостом.
Я дав би йому ще півгодини, сказав Артур Пепа. Він саме намацав у підкладці куртки, десь під продертою кишенею, забуту пачку "прилуцьких". Можна я піду з татом, спитала Коля, зав'язуючи своє приємне на дотик волосся в бойовий хвіст. Ні, ти лишаєшся тут, відрізала Рома, і будеш сидіти у себе в кімнаті — це я піду з татом. На таке її рішення Коля тільки ледь надула губи, але не дуже. Бо дев'ятий обруч — це коли залишаєшся сам на сам і від цього нікуди подітися.
А ви, Волшебнику, продовжувала організаційне шикування Рома. Треба, щоб ми встигли до темряви. Найкраще виходити вже, негайно, ніяких не за півгодини. Ви йдете чи ви лишаєтеся, Волшебнику?
Зараз, відповів режисер, тільки збіжу до себе, візьму там це саме — газовий балончик ітеде. А ви — це саме — ви мене все одно не чекайте, нам різними, як би це сказати, дорогами.
Тоді й вирішено, що Рома з Артуром підуть через ліс дорогою, а Ярчик Волшебник — друга якби група — спуститься до Річки лівіше, орієнтуючись на стару колію, шум води та ліщинові зарості.
Так, говорив собі Ярчик Волшебник, так, так, так. Ніщо не забуто? Ніхто не забутий, відгукнулося, а точніше відгавкнулося в ньому далеке піонерське дитинство з груповим онанізмом у хлоркою засипаних сральниках. Ніщо не забуто, погодився з дитинством Ярчик Волшебник.
А все ж яке чудо ці мальтійські штани — скільки всього можна винести у кишенях! Тепер ще раз: тотальна перевірка. На лівій штанці чотири кишені. Перша з них — бічна і глибока — містила у собі складений увосьмеро і запаяний у поліетилен оригінал угоди з обапільними підписами; тонший конверт — з усіма необхідними візами і гербовою печаткою Фонду "Карпатська ініціатива"; грубший конверт — з гонораром. Крім того — канапка номер один, тобто найбільша з канапок, чотириярусна майонезна.
Друга з кишень — так звана надупна — якраз і містила в собі касету, заради якої все затівалося. Відзнятий матеріал обіцяв стати бомбою. Так само бомбою, але калорійною, обіцяла стати канапка номер два з тієї ж кишені — корейка, маслини, гірчичне масло.
По обидва боки від коліна були ще дві симетричні кишені. Перша містила лише канапку номер три, симфонію сиру. Друга — канапку номер чотири (спізнаймо смак Океану!) і недочитане кишенькове видання "Зроби Себе Гідним Спасіння". Дорогою сюди Ярчик Волшебник дійшов до сторінки двадцять восьмої, але брошура мала їх аж п'ятдесят дві, і йому хотілося знати, що буде далі і чим це все закінчиться.
Зате на правій штанці — ще три кишені. І перша з них — так само бічна і так само глибока — містила не тільки заанонсований Волшебником газовий балончик (якраз під праву руку, вихоплюєш і поливаєш!), але й інший балончик — з дихлофосом, а також банку 0,5 літра місцевого пива "Варцабич Преміум", світлого.