Робітники слухали мовчки: що було казати? Частина згодилась іти походом заради того, щоб скінчити, нарешті, страйк: нехай за будь-яку ціну, але працювати, але витягти з голоду дружин і дітей! Друга частина робітників ще сподівалася чогось; проте, ніхто не знав, чого саме.
Кроунті смикнув Вінстона за руку:
— Без п’яти дванадцять! Час!
Наче почувши, голова комітету голосно крикнув:
— Отже, організовуємо колони! Сьогодні, в день першої робітничої революції, що перемогла у великій Червоній країні, одній з тих країн, де соціалізм вже збудований, — сьогодні вирішиться і наша доля.
Очі Кроунті блищали; він відривав погляд від годинника лише для того, щоб подивитися на Джіма. Вінстон, здавалося, був спокійніший; а втім, він хвилювався не менш за Тіма.
— Без одної хвилини, Джім!
Годинник над воротами повільно й журно став бити дванадцять, коли перша колона робітників рушила, прямуючи до міських кварталів. І тієї самої хвилини з фабричного двору почувся гуркіт металічних кроків. Тім Кроунті конвульсійно вчепився в рукав Вінстона:
— Ідуть! Джім, вони йдуть!
Кроки наближались. Ворота фабрики широко розчинились — і в них показались високі металічні постаті роботарів. Полісмени, що стояли біля воріт, злякано метнулися вбік. Такої події їхня інструкція не передбачала.
Роботарі виходили з воріт рядами по чотири, — вони йшли без краю, десятки й сотні металічних людей. Вони виходили з воріт, повертали ліворуч і зупинялись, ніби чекаючи тих, що відстали.
Робітники замовкли, приголомшені несподіваним виходом роботарів. Робітники дивилися на автоматів, як на щось вороже, — і мимоволі відступали перед ними. Серед тиші, що настала, голосно й радісно пролунав голос Кроунті, який вискочив на трибуну:
— Товариші, роботарі з нами! Вони покинули фабрику, щоб приєднатися до нашого походу. Нехай Говерс побачить; що його не врятують навіть роботарі. Вони з нами, з робітниками!
І, ніби відповідаючи Тімові Кроунті, роботарі всі водночас широким рухом піднесли вгору ліві руки. Стальні робітники вітали живих.
По майдану прокотилось урочисте ура. Хтось вклав у піднесену руку роботаря червоний прапор. Знов залунали вигуки — і похід робітників рушив у місто.
Це була дивовижна картина. Слідом за колонами робітників, схудлі обличчя яких світилися новою радістю, дружними лавами йшли роботарі, піднісши вгору ліві руки. Подекуди майоріли червоні прапори.
Але вікна і двері великого мармурового палацу Говерса на Восьмій Авеню були щільно закриті: короля Нью-Гарріса вже сповістили про зраду роботарів. А великого бажання й цікавості самому на власні очі бачити таку поразку Джонатан Говерс не мав.
Ось уривки з листа Тіма Кроунті, репортера, до свого товариша, секретаря редакції «Кронікль», Джона Дерфеля.
«Не думай, мій друже, що в Нью-Гаррісі сталося щось чудесне. Зовсім просто, одна техніка перемогла другу. Навіть більше того: техніка, скерована проти капіталістів, перемогла техніку експлуататорів. Я вже писав тобі, як ми з Джімом Вінстоном помітили систематичне псування роботарів, яких ставили під електропроводами. Джім з’ясував причини цього псування індуктивним впливом проводів. «Значить, — сказав він мені, — можна впливати на автоматів і зовні». Джім взявся до роботи.
Як ти знаєш, він — палкий радіоаматор і давно вже працює на короткохвильному передавальнику. У цього божевільного Джіма є приятелі в Новій Зеландії, Африці, Сибіру, Англії, Австралії і в Червоних країнах.
Ти, певно, вже знаєш про те, що роботарями керувала, рухала ними електроенергія, яку передавали їм за допомогою радіохвиль. Тепер уяви собі, що якесь інше джерело таких радіохвиль, більшої потужності, почне посилати хвилі, випромінювання, які прийматимуть механізми роботарів. Що вийде? Спочатку у роботарів плутатимуться рухи, — під змішаним впливом двох потоків проміння. Потім мусять перемогти потужніші промені. Вони підкорять собі менш потужний потік. Роботар стане робити те, що йому накажуть люди, які керують потужнішим передавальником енергії. Роботар відмовиться підкорюватися своїм колишнім господарям.
Приблизно те саме й сталося в Нью-Гаррісі. Роботарі Говерса працювали, загалом кажучи, бездоганно. Вони дуже чутливо сприймали навіть найменші зміни коливань і сигналів керування. Саме це й допомогло нам.
Звісно, становище врятував не я, а Джім Вінстон. Він звернувся по допомогу до своїх приятелів, радіоінженерів, які живуть у одній з Червоних країн. Джім розповів їм, користуючись своїм короткохвильним передавальником, про перемогу Говерса. Він сказав їм, що, на його думку, Говерс помилився, якщо не передбачив можливості допомоги з їхньої сторони. І друзі Джіма, інженери, допомогли нам. Протягом семи днів тривали підготовчі випробування.