– Не бійся, тебе не розстріляють. А в боротьбі панькатись не доводиться. Наших робітників катують багато більше. От коли тебе поставлять до стінки білогвардійці, іншої заспіваєш!
– Мене не розстріляють! Але я взагалі проти смертної кари, хто б не катував, або розстрілював, треба винайти щось інше, людяніше…
– Ти хочеш сказати – янгольське! – сказав Гай. – Людям більше личить те, що зветься гріховним.
Далі пішла звичайна дискусія, що її Теодор чув уже багато разів. В Андрія Гая була одна хиба, це дуже любити своїх товаришів. Він міг цілими годинами доводити їм те, з чим вони ніколи не погоджувались. Такі дискусії кінчалися завше дуже мирно, і нічого цікавого в них не було. Теодор, знаючи, що дискусію, розпочату Совзом, буде скінчено, лише залунає гудок, вийшов з кімнати. Через невеличкі сіни він перейшов до кухні.
Оксана, впоравшись коло посуду, сиділа біля вікна, спершись ліктем на підвіконня. Вся її постать свідчила про поганий настрій. Вона сумно нахилила голову і машинально перебирала пальцями, сильно замислившись. Подивившись на неї, Теодор зрозумів, що її щось нервує, можливо, навіть те, від чого вона хотіла б відкараскатись.
Теодор щільно підійшов до неї. І тільки тепер вона помітила його. Вона спочатку відсахнулася від нього, ніби захищаючись долонями рук, а потім зіщулилась і дивилась на нього, широко розплющивши очі.
Теодор, дивлячись їй у вічі, почав пасторським тоном, як на сповіді:
– Оксано!..
Вона поглянула на нього і їй в очах промайнув раптовий переляк.
– …Я хотів поговорити з вами…
Вмить вона напружено засміялася, зрозумівши, що її серйозний вигляд видасть її, не дозволить витримати серйозного іспиту.
– Чого це ви, Тодику? Хіба я мало розмовляю з вами?..
– Що це за чоловік приходив до вас? – поставив Теодор Гай питання руба, щоб не затягати розмову і найшвидше дізнатись про те, що його цікавило.
Оксана раптом злякано поглянула на нього і миттю, закривши руками обличчя, схлипнула…
Тепер злякався Теодор. Міг надійти його батько або Совз, і вийшла б неприємність… Вони могли б подумати що завгодно… Гай аж розсердився від цієї думки.
– Залиште, Оксано, для чого ця комедія?.. Чого це вам збагнулося? Я все одно…
Оксана одняла руки від обличчя і уже зовсім здивовано поглянула на Теодора.
– Відки ж ви його знаєте?
Теодор був спантеличений, але не спитав: кого? Не викрив, що він справді ще нічого не знає. Тепер йому дійсно дуже хотілося довідатись, що це за чоловік приходив до неї.
– Ні, ви скажіть мені, звідки ви його знаєте? – обережно викрутився Гай.
– Це ж мвй брат, – швидко промовила Оксана, не дивлячись на Теодора.
– Це ваш бра-ат? – протяг він, не знаючи, що сказати на таку несподіванку.
– Тоде, – кинулась до нього молода жінка, – я вам все розкажу… Я для вас все зроблю… тільки, тільки… Це мій брат… але я давно нічого спільного з ним не маю. Це мій брат удругих, але я боюсь, я ненавиджу його… Він тепер працює очевидно на поляків… Тоде, я…
Але Теодор Гай відхитнувся від неї. Він пригадав високу постать незнайомця з хижим, наче чимсь попеченим, обличчям, що завітав до нього в вагон вантажного потягу. Так ось хто цей несподіваний незнайомець. Можна було сподіватися й на таке…
Гай поглянув на Оксану. Вона стояла спиною до нього, очевидно ображена його неуважністю до неї…
– Його звуть Дмитро Гамуз, – наче щось згадавши, кинула Оксана.
– Я все одно не знаю, де його шукати! – відповів Теодор. – А коли й знаю, то це досить далеко! – додав він, пригадавши про зв’язок Гамуза з Терещуком. «Недурно тоді хвилювалася Марія, коли він оповідав їй про зустріч у потязі…»
Раптом крізь скло вікон, крізь дерево і крізь цегли будинку загув гудок. Обідня перерва скінчилась, треба було знову працювати й рухатись уперед.
XII
Розгром
Кілька постатей польських офіцерів. Вони дивляться в далечінь у біноклі.
Гармата.
Жовніри коло гармати.
Один з офіцерів командує.
Перший постріл з гармати.
Другий постріл.
Третій постріл.
Краєвид містечка. Над будинками й димарями містечка білими хмарками рветься шрапнель.
Набій потрапляє в один з поверхів будинку. Дим. Сиплеться цегла, Курява.
Стіна будинку, роздерта набоєм. Чорніє глибока, темна, пошматована діра, мов видрано шматок м’яса.
Цех. Шкляну покрівлю пробивають відламки цегли сиплеться шкло.
Робітники одриваються від роботи і перелякано відхиляються від дощу шкла та цегли.