В глибині цеху чорна зачинена брама. Брама раптом відчиняється. На світлому тлі чорна постать робітника, який тривожно кричить.
Обличчя робітника. Він кричить:
ПРОРИВ! ПОЛЯКИ!
Робітники кидаються до брами. Брама відчиняється.
Тривожний гудок.
Паровий відділ. В темряві дві постаті робітників. Коло гудка старий робітник – Андрій Гай. Коло нього син Теодор, він схвильовано питає про щось батька. Батько відповідає:
ТЕОДОРЕ, ШВИДШЕ ДО КОМІТЕТУ…
Син хитає головою: «Гаразд».
Вулиця містечка… На вулицю влітає польська кіннота.
Копита коней, що збивають куряву.
ПІЗНО, ПІЗНО!..
За рогом вулиці стоїть, притискаючись до стінки, Теодор Гай і дивиться на коней польських вершників, що віддаляються.
НЕСПОДІВАНИЙ НАСКОК ПОЛЯКІВ НА МІСТЕЧКО НЕ ДАВ ЗМОГИ РОБІТНИКАМ ВЧАСНО ВЗЯТИСЯ ДО ЗБРОЇ, АЛЕ НА ДРУГИЙ ДЕНЬ…
Рукавички, що їх нервово натягується на руки. Видко:
Польського офіцера коло брами заводу. Брама зачинена. Офіцер, натягуючи рукавички, презирливо дивиться на браму, що на ній крейдою написано: «Страйк».
НАС ЦИМ НЕ ЗАЛЯКАЄШ!..
Офіцер презирливо плює на напис на брамі.
Обличчя старого Гая, який читає польську відозву. Робітник мне її в руці й кидає.
Кімната, в кімнаті штаб бойового робітничого загону. Андрій Гай кидає зім’яту відозву і щось з запалом говорить.
Обличчя робітників, що уважно слухають Андрія. Тут серед облич обличчя Петра Пустовійта, Теодора Гая, старе, веселе обличчя Яновського і товсте, байдуже обличчя Совза.
Обличчя Гая. Гай завзято кричить:
ПОВСТАННЯ!
Робітники войовничо зриваються з місць.
Андрій Гай говорить далі робітникам.
ФРОНТ БЛИЗЬКО. ЗАВТРА ВНОЧІ ПОЧНЕМО, ДОПОМОЖЕ ГУРЧАК… ЙОГО КІННОТА В ТИЛУ ПОЛЯКІВ… МИ ВЖЕ…
Ліс. З лісу на перелісок виїжджає кінна розвідка червоноармійців.
Дорога. Дорогою мчить на коні робітник.
Розвідувачі когось помітили, взялися за рушниці. До них на коні підскакує робітник.
Кінний робітник схилився до кінного червоноармійця. Робітник говорить:
ТОВАРИШУ ГУРЧАК, ПОВСТАННЯ ЗАВТРА ВНОЧІ…
Обличчя Гурчака. Гурчак дивиться в далечінь. Його обличчя наближається й переходить…
В обличчя Андрія Гая, що говорить до робітників.
Замок рушниці. Чиїсь руки оперують замком. Далі видно кімнату. Робітники вносять пачками зброю, робітники беруть рушниці, перевіряють замки. Андрій Гай, скінчивши промову, підходить до стосів рушниць.
А ДРУГОГО ВЕЧОРА…
Вечір. Напівтемно. Притискаючись до кам’яної стіни будинку, крадеться робітник. Трохи більше освітлено його обличчя, на тлі якого поблискує дуло рушниці.
Два обличчя. Обличчя маленької дівчинки в загрубілих руках. Його цілує обличчя робітника. Це – Совз.
Кімната Совза. Він стоїть коло столу, на якому лежать карабін та набої. Совз жменями кладе набої собі до кишені. Позаду стоїть стурбована Оксана. В кутку на ліжку сидить дитина і плаче.
Обличчя дитини. Дитина кулаками тре очі.
Туман. Темно. Дві руки, які тиснуть одна одну на тлі темних курток та блюз. Темінь ніби сірішає, і крізь неї видно озброєну чоту робітників, які знаходяться на городі в кінці містечка серед садків. Старий Гай тисне руку синові й щось говорить:
СИГНАЛ, РАКЕТА…
Чота робітників на чолі з Теодором Гаєм обережно йде повз паркан.
Верх телеграфного стовпа на тлі хмарного вечірнього неба. Видко чорні дроти. Знизу простягається рука вгору з ножицями і перерізує дроти.
Видко, як на землі лежить під кущем чорна постать робітника, що ріже ножем дріт польового телефону. Подалець за кушем видно польського вартового, що, спершись на рушницю, куняє.
На ввесь екран з’являються дві карти – дзвінковий туз і винова десятка. Видко палець, що їх держить.
Карти перекидаються, і видно чотири різні потилиці польських жовнірів, що сидять навколо столика. Один з жовнірів кладе спокійно на стіл ці дві карти.
Рука, що гребе зі столу гроші. Через руку напис: «Банк».
Вуста та підборіддя гарної жінки, випещена ручка підносить до вуст маленьку чашку з кавою.
Видко будуар. На льонґшезі сидить красуня і п’є каву з чашки. Коло красуні молодий польський офіцерчик. Він схилився, цілує ручку красуні. Офіцер залицяється, ввічливо про щось говорить. Красуня йому відповідає. Офіцер войовничо виймає з кишені маленького бравнінґа і вкладає в нього обійму з набоями. Одночасно красуня, сміючись, підносить до рота чашку з кавою.
Це переходить в сцену на покрівлі будинку. Двоє робітників коло димаря, коло них кулемет. Один робітник, посміхаючись, бере в зуби люльку, другий вкладає стрічку з набоями в кулемет.