Коли вище лізти було неможливо, бо віти не витримували тягару людського тіла, юнак почав оглядати ліс. Орда терпляче чекала внизу, дивлячись угору. Кожний із неї думав у цю мить про те, чи побачить верхолаз кінець лісу, чи перед ним, як завше, хвилюватиметься нескінченне море дерев, що над ними сліпуче сяє гаряче сонце, а через це, чи довго ще доведеться мандрувати, шукаючи зручного місця. Навіть діти стихли, підвівши вгору свої розкуйовджені голівки.
Верхолаз, поглянувши навколо, побачив перед собою лише верхів’я могутніх старих дерев, що тихо гойдалися од маленького вітру. Сонце сильно пекло й сліпило очі. Він прикрив їх долонею і став вдивлятися в далечінь. Якісь хижі, великі птахи на мент злітали над лісом і потім каменем падали вниз. Згодом вони знову підіймалися понад дереза і в їхніх лапах билася спіймана пожива. Сердитий клекіт птахів долітав до нього.
Юнак уважно оглянув далечінь і, коли повернувся ліворуч, він раптом зупинився й почав старанно вивчати те, що побачив. Там, дуже далеко, ліс не зливався з обрієм, а утворював різку чорну лінію. Світле небо якось дивно перерізалося цією чорною смугою лісу. Очевидно, одразу за лісом була низина або велике провалля. Верхолаз спочатку злякався, йому здалося, що це кінець світу і це є провалля, що з нього щодня виходить сонце. Адже земля така поверхня, як долоня, думав він, а орда вже так багато мандрувала, що могла, нарешті, натрапити на кінець світу. Це було цілком можливо, – хіба мало траплялося з ними різних див? Чому б не зустріти ще одне, ще більше від усіх досі знаних? Юнак подивився трохи на північ і побачив ще цікавіше видовище. Там десь далеко щось блищало, як іноді блищить розбитий камінь, що в ньому виблискують шматочки лосняку. Це могло бути озеро. Але це було так далеко, що легко можна було помилитись, і юнак несамохіть знову подумав про кінець світу, провалля, сонце та його логовище. Може, в цій блискучій далечі живе та відпочиває великий, добрий життьодавець – сонце? А може там і справді є щось таке, що стане в пригоді всій орді.
Юнак зліз з дерева поволі й обережно. Його уважно вислухала вся орда. Всі висловили багато міркувань з приводу цього явища, але ніхто ні одним міркуванням не був задоволений. Треба було це все побачити на власні очі, щоб остаточно переконатись. Це було в характері людей. Це був двигун, що рухав уперед всю тогочасну культуру. Ніколи не можна на чомусь навіки зупинятись. Треба пізнавати світ і єство речей.
Поки все це обмірковували, в лісі темнішало. Слід було чекати моменту, коли раптом, цілком несподівано, могла наступити цілковита темінь. Сонце йшло на спокій. Треба було зустрічати ніч. Новий день мав принести багато цікавого та нового. Темнішало дуже швидко і вся орда почала поспішати зручніше влаштувати ночівлю.
Ночівля серед лісу завжди досить неприємна. Хижі звіри блукають навколо. Скрізь фосфорично блимають огники чиїхось очей. Дикий говір звірів наповнює ліс.
Мисливці почали робити горожі з кущів, а діти та жінки збирати сухий хмиз та ліс для вогнища. Діди, діставши з шкіряного лантуха кілька камінюк, розставляли їх у певному порядку, щоб несподіваний дощ або вітер не могли погасити жарин, що мали підтримувати вогонь.
Незабаром густий дим високо підіймався між деревами, потім блиснув огонь, і хмиз затріщав і захрумтів під його гарячими щелепами. Огонь старанно наповнював свій шлунок, він завжди був голодний, і коли його добре не нагодувати, він міг померти, як і всяка істота.
Відблиск огня вигравав на обличчях та на голих міцних тілах людей. Голі діти весело стрибали навколо.
XV
Нове пристанище
Новий день справді приніс багато цікавого.
Коли вже сонце перевалило за найближче дерево, передовий мисливець, нарешті, вийшов з лісу.
Сюди він підходив дуже обережно, боючись упасти в провалля, де живе сонце, але тепер він побачив, що провалля, хоча й було, але кінця світу не помічалось. Навпаки, те, що він побачив, лише свідчило за те, що кінець світу знаходиться десь ще далі.
Гора, що на ній стояв мисливець, була дуже висока і з неї відкривався чудовий краєвид. Мисливець захоплено застиг. Вся орда, що теж обережно вийшла сюди, так само зачаровано оглядала обрії.