Крім цього, жінки були балакучі й любили критикувати чоловіків. Громадську опінію утворювали жінки – жінки перші давали прізвища тому чи іншому мисливцеві.
Всі жінки мали різні прізвища. Кожну жінку мисливці звали різними йменнями… То вона Солодка, як мед, то вона Червона Вишня, то Колючка, то Ласа… Лише деякі з них, крім цих загальних імен, мали свої власні ймення, Так одну з товстух звали Плетуха, бо вона завше багато балакала й любила поплести язиком про те, що бачила коли яка-небудь жінка залицялася до кого-небудь з юнаків, або коли який-небудь з них упадав коло неї. Взагалі ж усіх жінок звали сестрами, а чоловіків братами, хоча часто вони й не були родичами.
Коли всі печери були приведені до ладу і запалали вогнища, жінки почали готувати вечерю, діти весело допомагали їм, а всі чоловіки, і дорослі, і юнаки, сиділи колом біля головного вогнища і розмовляли, обмірковуючи минулий день та майбутню роботу.
Всі вони гризли які-небудь корінці, що збільшували апетит, або прочищали рота та зуба.
– Еге! – казав Клещоногий. – Слухайте, брати, я пропоную полювати не в лісі, а на луках. Це здається, буде легше. Там, на луках пасеться багато корів.
– Хо-хо! – пожартував Оленячий Ріг. – Особливо тобі, Клещоногому. Ти дуже швидко бігаєш.
– Ге! – сказав один із старуганів. – Ти не смійся, брате, бо цей брат має рацію.
– Але в нас ще немає човнів і доки вони будуть, доведеться полювати в лісі. В цьому лісі є дикі кури, а це дуже смачна їжа, – заперечив один із мисливців, що його звали Довгоруким.
Щоб підтвердити свої слова, він з особливим смаком посмоктав свій корінець і потім перегриз його.
– Курами орди не нагодуєш!
– Дозвольте, – сказав Гай, – я гадаю, що в першу чергу, ніж полювати в лісі або на луках, нам треба зробити човни. Нам треба спочатку, ніж полювати, обслідувати ріку, бо може там, на південь за лісом, живуть ворожі племена, що теж полюють у цих місцевостях, – щоб не вийшло яких суперечок.
– Поля, ліси й вода, звіри й птахи належать усім людям! – відповів один із старіших.
– Ге! – підтвердило зібрання.
Смачні пахощі страви, що заходили від огнища, дратували нюх, і нарада чоловіків була неуважна. Вони щоразу поглядали на жінок, які поралися коло печер.
Поволі на ліс, на луки, на ріку спускалась темінь, обгортаючи вогкими обіймами все навколо. Ріка блищала й плюскала. Хижа риба вистрибувала з води, хапала свіже повітря. На другому боці якийсь звір пив воду і голосно пирхав. Чоловіки притихли, вони вслухувались в різні звуки, що їх породив вечір.
– Це п’є воду мамут! – сказав один із мисливці.
Десь на кручі, в лісі пролунав затишений грім. Можна було б подумати, що це насувається гроза або дощ, але звикле вухо мисливця знало, що це вийшов на полювання лев і що він ревом сповіщав про це інших мешканців лісу.
Незабаром вечеря поспіла і вся орда живилася, розриваючи руками запашне м’ясо та запиваючи водою.
Іскри від вогнища летіли високо в небо і там поволі гасли.
XVI
Запізнілі приятелі
Коли вся орда старанно напихала свої шлунки смаженим м’ясом, здобрюючи його запеченими коріннями та цибулинами, трохи наївшись та знаючи з досвіду, що така трапеза триватиме довго, аж доти, доки вся їжа не буде знищена, юнак Гай непомітно підвівся й відійшов од вогнища.
Він знав, що, коли багато їсти на ніч, сон людини буде тривожний та неспокійний. Засмажений звір буде турбувати його та ввижатиметься уві сні. Фантоми та тіні інших звірів, приваблені їжею, ввесь час сточуватимуть його та нападатимуть на його напівмертве тіло. Йому ввесь час здаватиметься, що він воює з ними. Великі дивовижні звіри та ящери, що їх він ніколи й не бачив насправді, ввижатимуться й лякатимуть його. Він тоді буде говорити уві сні незрозумілі слова, махатиме руками і важко повертатиметься з боку на бік. Перспектива такого сну не подобалася йому. Він лише трохи поїв, щоб затамувати голод і не переповнювати шлунку. Вранці або в обід він їв звичайно більше, але на ніч, коли людина буває напівмертвою і має стосунки з предками, що відроджуються в живій людині, він не хотів їсти. Крім того, коли шлунок переповнений, всі чуття завмирають і людина не може заздалегідь відчути, коли до неї підкрадається хижий звір.
Юнак тихенько відійшов од вогнища, взяв свій гострий меч та палицю, продерся в куші і обережною ходою, як у кішки, поволі став підійматися на кручу. Крім списа та палиці, що були в його руках, в його леопардову шкуру був встромлений міцний ніж, що ним можна було різати й колоти. Ніж був зроблений з оленячого рогу і ним можна було різати навіть дерево. Лука та стріл він з собою не взяв, бо в темряві лісу вони лише заваджали б йому. Взагалі вся зброя, що її вживали мисливці, були напрочуд мистецьки зроблена та надзвичайно удосконалена. Навряд хто інший в майбутні часи зміг би зробити з каменя або з рогу майже голими руками такі чудові наконечники для стріл та списів і такі гострі ножі з оленячого рогу або з мамутових бивнів, що їхні держална ще були оздоблені різними тонкими візерунками.