Одного разу Гай натрапив на лігво шакала. Це було ще на попередній стоянці. Вовчиця люто напала на нього і він забив її. У лігві він знайшов двох цуценят, що жалібно скиглили. Гай забрав їх в орду і віддав дітям. Шакали швидко підросли й почали кусати дітей. Дорослі мисливці вже збирались їх убити, коли трапилася несподівана цікава пригода. Цуценята дуже звикли до Гая, вони завше тікали до нього від дітей, крім того, він завше годував їх.
Якось Гай своєю кам’яною сокирою стругав якусь палицю. Він не помітив, як якесь з цуценят, ховаючись од дітей, прибігло до нього і сіло коло самих ніг, розпустивши свого довгого пушистого хвоста. Гай, рубаючи дерево, ненароком одрубав хвоста шакалові. Той довго вив та жалібно скиглив, але поволі одрубок хвоста загоївся і цуценя знову жваво бігало серед дітей. З цим безхвостим цуценям сталися якісь дивні зміни. Цуценя не кусало дітей, перестало боятися мисливців і чомусь зненавиділо свого рідного братця. Хитрий хвостатий братець, маючи інстинкти своїх батьків, ховався від безхвостого і лише несподівано нападав на нього, коли безхвостий, беручи приклад у людей, нападав одверто та сміливо. Спостережливий Гай, помітивши все це, вирішив, що все полягає в хвості, і щоб помирити братів, він піймав хвостатого шакала і як той не пручався, силоміць одрубав йому хвоста. Ображений шакал десь утік і довго не показувався на очі. Але голод незабаром примусив його прибігти до Гая. Гай старанно його оглянув: хвіст загоївся цілком, і тепер він нічим не одрізнявся від свого безхвостого братця. Тоді юнак посвистів і перший безхвостий шакал прибіг негайно на заклик. Він одразу помітив свого братця, але не впізнав його. Обережно підійшовши до нього, він обнюхав його, зацікавлено спинившись на обрубкові хвоста.
Вони обидва приязно спробували помахати одрубками хвостів, після чого між ними настав мир та колишня приязнь.
З цього часу шакали стали собаками, вони призвичаїлися до людей і гралися з дітьми, не кусаючи їх. Діти ж любили собак, перестали їх бити. Собаки швидко підросли й стали дорослими. Гай вивчив їх прибігати на свист та розуміти, чого він од них хотів. Природна їхня вдача допомагала їм виконувати його бажання. Собаки разом з ним переслідували та відшукували звіра та птахів. Крім того, їхний характер дуже змінився. Вони не були боягузливі, як їхні родичі шакали, і сміливо нападали навіть на слона. Цю сміливість вони перейняли від людей і часто ставали в пригоді всій орді. Остаточно вони залишилися в орді після однієї пригоди, що трапилася з ними. Коли вони зовсім підросли, вони одного разу десь зникли, очевидно побігши на зальоти до вовчиці, але за кілька днів вони повернулися назад, нещасні й покусані. Вони довго зализували свої рани і вже не тікали нікуди.
Дорослі мисливці зацікавилися собаками Гая. Старі діди пророчили, що собаки все одно втечуть, лише б був зручний випадок. Але Гай був чомусь переконаний, що цього вже ніколи не буде.
Коли орда почала голодувати, собаки сами ходили на полювання і здобували собі поживу. В той час, як орда вирішила шукати нової стоянки і, нарешті, вирушила в путь, собак не було вдома. Гай довго кликав їх сподіваючись, що вони десь близько і почують, але їх так і не було. Під час подорожі собаки теж не з’являлися і старі мисливці кепкували з юнака. Він же не сперечався, але був переконаний, що собаки знайдуть сліди орди і повернуться до нього. Це так і сталося.
Гай, знявши шкуру з ведмедя, розвісив її на кущах, а сам, знайшовши зручне місце, знову приліг на своїй леопардовій шкурі. Собаки лежали поодаль його і притискалися один до одного своїми теплими тілами. Юнак мріяв про те, що тепер його черга посміятися з старих невір.
Xvii
Полювання
Вже минув деякий час, як орда оселилася в новому місці. Місце було чудове й багате. Ніхто не витрачав даремно часу. Вся орда дбала за те, щоб зробити нову стоянку дуже приємною для життя. Підлітки ловили рибу, жінки порались коло печей та господарства, а дорослі мисливці готувалися до першого великого полювання.
Щоб полювати на луках, де паслися дикі корови та бики, треба було переплисти ріку. Знаходити звіра в лісі та полювати на нього далеко важче, ніж робити це на луках, крім того, в лісі звіри здебільшого ходили поодинці або парами, значить, здобич завжди була невеличка, і, щоб нагодувати орду в шістдесят чоловік, мисливцям доводилося полювати дуже багато. Гай кілька разів робив спроби переплисти ріку, але тягар зброї, що була на ньому, та велика течія не дозволяли цього зробити. Він навмисне заходив далеко на північ і там кидався у воду, але течія неодмінно його приносила на місце стоянки, хоч він ще не переплив і чверти ріки. Він вибивався з сил і швидко плив до берега. Підлітки та діти зустрічали його веселим сміхом та вигуками; зацікавлені жінки вибігали дивитися, в чому справа, і юнакові доводилося ховатися в кущах, поки діти або собаки не приносили йому його леопардову шкуру.