– Ну, що, юначе, – питали його мисливці, – велика течія?
– Коли б вона була до протилежного берега, – виправдувався Гай, – то, може, я й переплив би на той бік, але течія ввесь час збиває під цей берег.
– Це ти такий плавець, – жартував молодший з мисливців, Оленячий Ріг, – от я тобі покажу, як слід плавати.
Гай мовчав. Він знав, що не варт сперечатися. «Хай спробує, – думав він. – Це не так легко, як здається». Старші мисливці хитали головами. Жінки посміювалися.
– В такому разі дивіться, – сказав роздратований Оленячий Ріг і твердою ходою пішов до пляжу.
Зацікавлені мисливці, жінки та діти вишикувалися на горі над пляжем, щоб побачити, що з цього вийде. Одна з жінок притиснулася до Гая, щоб висловити, що вона не вірить спробі Оленячого Рога та дуже симпатизує йому одному. На спроби Гая ніхто раніше не звертав уваги і йому вперше стало приємно почути симпатію до себе, хоча б од жінки. Він нічого не сказав їй, але не відходив од неї і дивився, що робитиме Оленячий Ріг.
Він одразу побачив, що той хитріший за нього. Оленячий Ріг скинув з себе шкуру і залишив усю зброю на березі. Гаєві стало неприємно, що він раніше не зробив цього. Без зброї було б багато легше плисти, але що він робив би без неї на тому березі?
Все ж таки треба було спробувати, хоч би для того, щоб переплисти туди й назад. Він навіть почервонів. Коли б Оленячий Ріг переплив, з нього стали б сміятися, як з юнака. Але він швидко заспокоїв себе.
Оленячий Ріг не пішов вище проти течії на північ, як робив Гай, а одразу ввійшов у воду. Спочатку була піскувата мілина, що в ній плавали та вчилися плавати діти, далі, де визначено тичкою, починалася глибина і туди дітям мисливці забороняли плавати.
«Хай пливе тут, – думав Гай, – його відразу понесе вниз».
Оленячий Ріг увійшов по шию в воду, потім поплив. Він швидко виплив за тичку і поплив далі. Він узявся плисти одразу проти течії і заплив од тички досить далеко. Орда веселими криками підбадьорювала його. Діти позалазили в воду і сміливіші з них допливали до тички, але, пам’ятаючи наказа, верталися назад. Гай напружено стежив за плавцем і раптом він почув, що вся орда стихла, згодом стихли навіть і діти. Всі побачили, як швидка течія понесла плавця назад до берега і він уже був нарівні з тичкою, лише нижче її. Потім його завернуло й понесло ближче до пляжу.
Оленячий Ріг увесь час плив проти течії. Спочатку, коли він допливав до тички, то чув веселі вигуки та крики орди, потім ці вигуки заходили здалеку, а далі стало зовсім тихо. Йому здавалося, що він заплив уже далеко й тому нічого не чути. Він не оглядався, щоб не втрачати сил, бо тілом почував швидку течію. Протилежний берег увесь час був далеко, але у воді він здавався ближчим. Ще трохи – і він допливе, – думав Оленячий Ріг.
Орда зовсім притихла. Плавця однесло назад до самого берега. Він борюкався з течією під самим берегом зовсім не помічаючи цього. Це тривало досить довго, і плавець уже стомлювався. Всі бачили, як він починає потроху пити воду, хоча ще не захлинався. Нарешті глядачам набридло дивитися на цю комедію. Перш здійняли галас жінки. Вони почали весело реготати.
– Вилазь на берег! – закричали мисливці. – Вже можеш полювати на корів, тільки вернись назад за зброєю.
Здивований плавець оглянувся назад. Він був надзвичайно вражений, що кричали так близько, крім того, в кількох кроках од себе він побачив свій рідний берег, що його він тепер зненавидів з першого погляду. Його здивовання було таке велике, що він несподівано для себе сьорбнув води і пішов на дно.
Жінки злякано закричали, а мисливці кинулися до берега, але не встигли вони підійти, як плавень показався знову в тому ж місці.
– Пливи до берега! – кричали мисливці.
– Може, тобі подати ручку? – жартувала якась жінка.
Але з плавцем коїлося щось непевне: коли він плив на ріку, його односило до берега, коли ж він починав плисти до берега, його односило на ріку. Оленячий Ріг старанно боровся з водою. Він був чудовий плавець, цього не можна було заперечити, але він ніяк не міг виплисти.
Мисливці занепокоїлись. Вони зрозуміли, що коло самого берега велика яма та водокруча. Коли б плавець віддався воді, його б спочатку закрутило, а потім винесло десь на ріку, але плавець буз стомлений і вже більше не виплив би з води. Через це тепер усі його підбадьорювали, щоб він тримався й боровся з водою. Переляканий сміливець напружував останні сили. Було видко, як вода поволі перемагає його. Тоді милосердні глядачі догадались вирізати кілька лозин і міцно зв’язали їх. Вийшло щось подібне до довгого мотуза. Потім це лаштовання закинули у воду до плавця і він міцно вхопився за нього. Його витягли, як велику, стомлену боротьбою, рибу. Оленячий Ріг довго, захеканий, лежав на березі, не чуючи веселих зауважень та кепкування жінок.