Потім мисливці влаштували перегони, і човен Гая знову дуже легко, майже жартома, перегнав усі човни. Це здобуло йому нові симпатії і йому довелося згодом по черзі катати всіх жінок та дітей орди. Веселощі та гомін вщухли пізно ввечері. Знову перед печерами запалали вогнища і орда готувалася добре поспати перед полюванням, що мало початися з ранку другого дня.
Уранці, лише розвиднілося, як уся орда була вже на ногах. Збори на полювання проходили тихо та урочисто. Унизу так само тихо та урочисто блищала ріка, її рівна, блискуча поверхня заохочувала пройтись пішки нею. Мисливці та юнаки зносили в човни різну зброю, жінки готували шкуряні мішки та підстилки для м’яса. В човни було позношено: кам’яні сокири, списи, ножі, луки, стріли та палиці. Коли б не знати, в чому справа, можна було б подумати, що орда збирається з кимось воювати.
Усіх човнів було сім, у двох із них уміщалось по п’ять чоловіка, інші п’ять вміщали по два та по одному мисливцю. Коли мисливці усілися в човни, вони од’їхали від берега і потім вишикувалися в струнку лаву. Ніхто не думав нікого переганяти, і човни посувались, як зграя чорних, великих, чудернацьких риб. Під веслами бадьоро булькала вода і позаду човнів на воді лишалися сліди, що нагадували широкі стріли. Гай узяв з собою на полювання собак, вони допомагатимуть заганяти корів на стріли та списи мисливців. Жінки, діти й підлітки довго стежили за човнами мисливців, поки вони не зникли за далеким острівком.
Мисливці їхали досить довго. На їхньому путі зустрічалось багато острівків, що їх треба було обминати, щоб дістатися до справжніх луків, де паслися корови та бики. Спереду йшов човен Гая, він знаходив дорогу між зарослими травою протоками, човни мисливців ішли за ним. Нарешті, після довгих блукань в протоках, мисливці пристали до берега, що був вкритий верболозом; в одному місці верболози було протоптано, сюди приходила череда пити воду. З цього місця й треба було починати полювання.
Заховавши човни у верболози і взявши з собою шкуряні мішки та зброю, мисливці висадились на берег. Тепер по слідах, що залишили дикі корови, треба було відшукати їхнє пасовисько. Собаки, знаючи, в чому справа, з веселим гавканням швидко побігли вперед. Це полегшувало справу мисливців. Але, коли вони вийшли з верболоз, то побачили, що собаки зникли в густій високій траві, що вкривала все поле до далеких горбів. На луках не було ні одної корови. Тоді мисливці вирішили, що пасовисько знаходиться за горбами. Гай свиснув і швидко коло його ніг з трави вискочили собаки і стали коло нього; потім собаки поволі побігли вперед, нюхаючи землю та траву і цим показуючи мисливцям, куди пішла череда биків.
Мисливці йшли за собаками, лише іноді зупиняючись та перевіряючи сліди, чи не помилилися собаки. В одному місці мисливці наткнулися на сліди цілої драми. В траві лежали кістки та останки двох звірів. В одному мисливці впізнали молоду дику теличку, а в другому печерного лева. Очевидно, лев напав на череду і зарізав теличку, а його забодали роздратовані бики. Інші ж дикі звіри скористувалися з цього і з’їли теличку й лева. Це була дуже дешева пожива, що дісталася, мабуть гієнам або шакалам. Очевидно, після цієї пригоди бики пішли на інше пасовисько та знайшли інший водопій.
Коли мисливці дісталися до горбів, вони тихо та обережно стали підійматися на них. Собаки перестали скиглити і майже плазом пішли наперед. Це свідчило за те, що вони чують живу здобич. У них прокинулися інстинкти їхніх родичів шакалів і вони підкрадалися тихо та непомітно. Мисливці не відставали, вони так само тихо вилізли на горби і тут залягли в траві.
Перед собою вони побачили велике пасовисько, що на ньому паслися дикі корови та бики. Кілька буйволів стояли на варті та іноді заспокоююче ревіли. Корови спокійно їли траву, коло них весело бігали молоді телиці та бички. Настрій череди був спокійний та сумирний. Деякі бики залицялися до самиць, і нахаб іноді відгоняли вартові буйволи – вожді череди.
Напасти відразу з одного боку на череду ніяк не можна. Вартовий буйвол почує ворога і сповістить про це череду, всі почнуть тікати в якийсь певний бік і навряд чи пощастить тоді вбити будь-якого з них. Таким способом лише можна поранити стрілами кількох, але й ці втечуть ї загинуть денебудь у степах. Отже, треба було непомітно обійти череду з кількох боків і потім напасти на неї.