Водозбір з глибокими затоками, що утвориться від греблі Дніпрельстану, буде дуже дешевий шлях сполучення для перевозу сільськогосподарських продуктів, замість дорогого перевозу гужем. Збудування греблі на порогах зв’язане з великим шляхом, шляхом од варягів, як його називали раніш, що його давно проєктувалося зробити між Чорним та Балтицьким морями.
Дніпрельстан в першу чергу і головним чином розв’язує велику проблему суцільного водяного шляху Дніпром. Усунення такої перешкоди для пароплавства, як пороги, має велике народньо-господарське значіння. Такий водяний шлях має полегшити постачання південним районам лісоматеріялів з Прип’яті та горішнього Дніпра і збільшити нашу можливість вивозу їх за кордон. Частина українського експортного хліба піде теж Дніпром, використовуючи дешеві водяні фрахти, замість дорогих залізничних.
Тут також слід між іншим згадати, що перехід багатьох залізничних колій району на електричну тягу стане в майбутньому дуже великим чинником для розвитку транспорту району.
Зверніть увагу ще на такий важливий момент. Станція викличе до життя численні галузі промисловости, що можуть живитися лише дешевою енергією. Дуже великий попит промисловости є на глинець. Його вживається для виробу частин автомобілів, аероплянів та інших машин, електричних кабелів, посуду; він має малу питому вагу (майже втроє меншу за залізо) та не змінюється від атмосферних впливів. Попит на глинець, що його тепер привозять з-за кордону, викликає потребу збудувати на Україні глинцевий завод.
Технічний глинець виходить при обробці глини електрикою. Цей процес вимагає також камінного вугілля. Дешева Дніпрова енергія та вугілля Донбасу сприятимуть збудуванню глинцевого заводу в районі станції. Виробництво глинця звільнить нашу державу від переплачування золотом за цей метал за кордоном.
Витоплювання вищих ґатунків криці та витоплювання чавуну з руди в домнах за допомогою дешевої електроенергії теж набагато поліпшує їхню якість, спрощує ввесь процес та скорочує витрату вугілля.
Дніпрова енергія дасть змогу витоплювати фероманган (стоп заліза та мангану), що має широке вжиття в машинобудівництві і витоплюється теж електрикою. Досі ми вивозили манганову руду за кордон і одержували звідти фероманган.
Отже, головними споживачами енергії станції будуть металюргійні та металообробні заводи Криворізького та Дніпропетровського районів, залізорудна промисловість, комунальне господарство та низка інших підприємств.
Дешева електроенергія дасть змогу піднести нашу промисловість до рівня найкращих зразків американської техніки.
Дешева електроенергія Дніпрельстану дасть світло багатьом закуткам півдня України, багато міст та сіл матимуть світло, а значить, і життя стане культурніше.
Справді, можна сказати, що прокинувся легендарний українець-велетень і власними руками творить своє майбутнє. Цей велетень – робітники, що працюють на наших заводах і що на Дніпрельстані витискають з водички цього старенького дідугана Дніпра електричну енергію.
Загальна вартість всього величезного проєкту використання нижнього Дніпра досягає 330 мільйонів карбованців. Сума, звичайно, величезна, але користь Дніпрельстану незрівнянно більша.
Треба мати велику фантазію, щоб уявити майбутнє Дніпрельстану. Та й в наші дні це буде здаватися утопією.
Кінчаючи на цьому свою лекцію, мимоволі мушу сказати кілька патетичних слів:
Товариші! Дніпрельстан – це штучне сонце півдня нашої прекрасної України.
Патетичним рухом руки професор закінчив свою лекцію, вклонився і зійшов з катедри. Ще кілька хвилин лунали оплески, потім загуркотіли стільцями, загомоніли, і велика лава людей збилася коло виходів.
Теодор Гай деякий час мрійливо сидів на своєму стільці. Він ще раз переживав ті уяви, що їх в ньому викликала лекція. В своїй уяві він бачив нескінченні лави людей, напружені м’язи, огроми каміння й криці, і все це рухалося в творчому будівничому процесі.
«Лише праця, творча праця, що дає реальні і дивуючі наслідки, може захопити людину, може зробити життя людини повним і цікавим, – думав Теодор Гай. – Боротися з природою, перемагати її, це завдання й мета вільної людини».
Гай помітив, що в залі стає вільніше, і теж пішов до виходу. Натовп виніс його на вулицю, де він змішався з перехожими.
Пізно ввечері він знову лежав на ліжку і дивився на картину, що на ній незмінно відбувалася боротьба велетнів, і доісторичний ліс своїм зеленим соковитим м’ясом заховував різні таємниці минулого життя. Гай дивився на фантастичних тварин, на їхню напружену боротьбу і порівнював це з боротьбою людини з землею, водою й небом.