Маленька м’язиста й головата людина підходила до гранітової гори, порпалась у камінчиках, і гора вибухала, розпадалась, розкриваючи свої скарби.
Марії ще не було вдома, і Гай насамоті снував собі думки, що їх викликала картина і заслухана лекція. Теодор Гай мріяв про різні споруди, будівлі, винаходи, про паровий молот і кам’яну сокиру.
Речі пливли йому перед очима, пливли часи, і година ставала більшою за тисячоліття.
Ось він знову в своїй уяві лише дикун – Гай, лише свій власний предок, що має дивну й оригінальну філософію, що якось особливо придивляється до речей, що якось особливо думає й міркує про них.
Година стає більшою за тисячоліття…
XIX
Єство речей
«Камінь твердіший за дерево. Дерево горить в огні, але вогонь міцніший за камінь, бо він тріскає в огні. Всі речі мають свої властивості, і через те, що людина вивчає їх, вона може опанувати природу, вона може примусить її служити їй. Завдяки цьому ліси, луки, вода та звіри підкоряються людині. Лише людина – володар землі і нема іншого звіра або тварини, що змогли б суперничати з нею. Земля, як плодюча жінка, родить усі рослини, звірів та навіть людей, вона як мати дає їм спроможність існувати, вона піклується всіма та годує всіх. Сонце – батько, воно підтримує життя всього, що існує. Не будь сонця – невідомо, що сталося б на землі. Сонце породжує день і воно посилає свого брата місяця світити темної ночі. Лише павуки та гади, що ховаються в темних печерах, бояться його. Сонце – великий життєдавець, вогонь є лише відблиск його».
– Цок-цок-цок… – обробляв невеличкі шматки каменя Гай та думав про те, які ще властивості можуть заховувати всі речі, що оточують його.
Гай робив нового кам’яного наконечника для свого списа, старанно обробляв його, щоб він був міцний, гострий та зручної форми.
– Цок-цок-цок… – і під одноманітні звуки своєї роботи він поволі снував свої думки, що усе частіше винаходили дивні властивості в усьому, що оточувало його.
«От іще вода дуже незрозуміла річ, – думав Гай, – риби дихають нею, як тварина повітрям, дерево плаває в ній, земля та каміння тонуть. Вода гасить огонь та пускає при цьому дивний білий дим, що іноді знову обертається в воду, але вогонь висушує мокрі речі. Що сильніше, вода чи вогонь? Вода спиняє навіть величезний вогонь, наприклад, пожежу, коли горить ліс. Мабуть, вода сильніша за вогонь, а може, вони рівні? Цікаво коли-небудь покласти воду в келепі звіра на вогонь, що з цього вийде? Це буде цікаве суперництво речей. І звідки взялося це все, що оточує нас, і ми сами? Щоб довідатись про це, треба дійти до кінця світу, до прірви, куди ховається сонце та його брат місяць. Земля, як велика долоня, але де кінчається й де починається зона? Скільки таких великих країн вміщає вона? Може є такі країни, де живуть люди, що знають про це?»
Раптом якась тінь заслонила сонце, Гай підвів голову від роботи. Він побачив, як великий хижий птах пролетів близько і на мент кинув на нього тінь. Птах звився вище і поволі зник понад лісом.
«От людина не вміє ще літати. Людина вміє плавати: вона плаває в човнах, як риба, куди схоче. Дерево не тоне в воді і птах не тоне в повітрі, все останнє, крім птахів, тоне в повітрі. Треба знайти таку річ, щоб не тонула в повітрі, тоді можна зробити такі човни, що на них людина буде літати, і тоді людина буде справді володарем світу. Люди літатимуть, як птахи, і зможуть швидше посуватися з місця на місце. Вони полетять тоді до кінця світу і пізнають усе, що можна пізнати. Вони облетять всю землю і не буде такого місця, де б їх не було».
Гай знову підвів голову і з заздрістю подивився в той бік, де перед тим зник хижий птах. Потім він глибоко подихнув і знову взявся до роботи.
«Багато дечого люди вже вміють, але ще більше заховано од них і не вистарчить життя жадній людині, щоб пізнати все. Лише всі люди, лише орда, що існуватиме дуже довго, лише діти й діти дітей колись довідаються про те, що заховує в собі кожна річ. Пізнають цілком єство речей, кожний зокрема довідається про щось і розкаже іншим і лише остання людина знатиме все, що було раніш, що є й що буде далі з усім, що ото чує її.
Остання людина. Це буде якась надзвичайна людина, її слова слухатиме це все: і звіри й нерухомі речі. Вона одна володітиме світом. Можливо, що її слухатиметься навіть сонце.
Ну, от цей камінь: що він заховує в собі, крім твердости, з чого складається він? Розтрощити його, матимеш один пісок, але яка сила зв’язує його в міцну грудку, яка сила тримає окремі піщинки одна з одною? Ану, візьміть звичайного піску в жменю і стисніть його щосили, – нічого не вийде. Пісок знову розсиплеться і піщинки відстануть одна від одної. Ця сила, що з’єднує камінь, надзвичайна сила і нема рівної їй ніде. Коли б найти цю силу, можна було б робити надзвичайні речі. Ця сила з’єднує і дерево, і воду, і рішуче все. Що то за сила єсть? З чого вона? І чи має якусь форму?