Що тепер уміє людина? Вона вміє підтримувати вогонь, вона вміє плавати, вона вміє робити різні речі з каменя, дерева та шкіри, вона вміє полювати звірів. Ще дуже мало вміє людина. Їй ще дуже довго треба вивчити все, що оточує її.
Людина ще не знає, з чого складається вона сама, як же їй знати, з чого складаються інші речі? Що рухає звірів, птахів, риб та людину? Чому не рухається дерево та інші рослини? Чому звір перестає рухатися, коли його вбивають, щось псується в ньому, розстроюється і він лежить мертвий, поки інші звіри не з’їдять його або поки він не згниє й перемішається з землею.
Звідки беруться хмари та вітер, що їх жене, звідки береться грім, що нагадує левячий рев, звідки береться блискавичний вогонь, що запалює ліс та зрізує, як ножем велетенські дуби? Ніхто цього не знає. Старі говорять, що це вищі розумні сили природи, але коли вони розумні, навіщо їм ламати непотрібні дерева, що потім зламані сохнуть та гниють, навіщо їм диким гуркотом лякати звірів та людей? Навіть нерозумні звіри не роблять нічого без певної причини. Вода розмиває землю, пісок, воює з водою і утворює цілі острови. Всі речі діють між собою та впливають одна на одну. Так само і хмари, і вітер, і все інше. Все, що є на землі, міцно зв’язане між собою. Не будь рослин та трави, померли б маленькі звіри та тварини, що годуються нею, не будь звірів, птахів та риб, померли б і люди. В природі провадиться нескінченна війна, все бореться, все воює, щоб існувати. Навіть орди людей воюють між собою.
Десь є орди людей, що розмовляють інакше, ніж ми. Ці люди мають інший вигляд, інше обличчя та інші закони. Старі пам’ятають, як колись воювали люди. Зустрінуться дві орди і починається війна. Вони не можуть зрозуміти одна одну, стикаються різні закони і виринає ворожнеча».
– Цок-цок цок!..
«Оце має вийти міцний та гострий наконечник для списа. Ї це для того, щоб воювати звірів, щоб годувати себе самого, щоб годувати жінок та дітей. Звіри мають міцні м’язи й гострі зуби та кігті, а людина збільшує свою силу розумом та різним приладдям, що допомагає їй існувати. У людини короткі руки, вона продовжила їх на сотні кроків швидкою стрілою; у людини немає гострих зубів та кігтів, вона замінює їх ножем та списом. Речі служать людині в той час, як звіри служать сами собі і ніщо не підкоряється їм. Серед них є хижі й добрі. Навіть серед рослин є хижі рослини. Вони ловлять мух та метеликів і їдять їх. Сік деяких рослин смертельний навіть для людей.
Дивні явища оточують нас з усіх боків, лише встигай оглядатись, лише встигай спостерігати. Скільки оце довелося думати людям, щоб навчитися обробляти камінь. Колись люди лише могли мріяти про це. Вони мріяли про те, щоб навчитися перепливати ріку, підтримувати вогонь, обробляти шкури звірів, а тепер ми досягнули цього. Культура пішла вперед, ми стоїмо надзвичайно високо; в той час, як наші предки були не розумніші за звірів, у той час, як вони жили життям звірів, ми вже досягнули багато дечого й є володарі рослин та тварин».
– Цок-цок-цок!.. Черк!..
Гай раптом відкинувся й схопився рукою за обличчя. Він несподівано сильно черкнув каменем об камінь, і викрешена іскра попалила йому в обличчя.
– Це нагадує жало бджоли!.. – промовив уголос Гай, потираючи рукою щоку.
Його рухливий мозок враз викликав відповідну асоціяцію. Потім він підійняв камінь, що випав з його рук, і почав оглядати його. Він тепер навмисне знову креснув і викресав бліду, дуже маленьку іскру. Це йому сподобалося і він почав кресати раз у раз, досягаючи все більшого ефекту. Іскри тепер були більші і, коли потрапляли в обличчя або руку, кусалися, як бджоли. Гай навіть несамохіть зажмурював очі. Покресавши ще трохи, він досяг найбільшого ефекту і потім кинув каміння на землю.
– Що з цього, – промовив він, – я це бачив уже сотні разів. Навіть коли кресати дерево, то й воно стає гарячим.
Він приліг на траву і знову задумався. Його мозок, відповідно настроєний попередніми думками та мріями, скажено працював.
Поволі в його уяві повстала місячна ніч. Місяць все заливав своїм блискучим сяйвом. Він стоїть на горі й дивиться на ріку, що в ній грається місячний промінь. Унизу під ногами палахкотять огнища орди, освітлюючи тіла людей в червоні фарби. Світло далеко падає від вогнищ і великі тіні тріпотять на землі та в повітрі. Сліпучі іскри роєм високо летять угору і деякі падають коло його ніг.