Коли Самюель Плюш підвівся і надяг на голову зім’ятого капелюха, навколо вже не було нічого, що нагадувало б паперові метелики, які він так поквапливо ловив. Не було ні знайомої спини Леона Мустака, що її він переслідував, ні бездонних кишень Франца Каркаша.
Плюш оглянувся й побачив сумирного бульдога, що тихенько позіхав коло шістдесятилітньої моложавої красуні, яка зібганим папірцем чистила на рукаві якусь неприємну плямку.
Він підійшов до неї, зовсім неввічливо вихопив зібганий папірець і попростував вулицею, не зважаючи на подвійне обурення бульдога й господині. Це був єдиний його трофей з цієї страшної колотнечі. Він обережно його розгорнув і побачив чорні друковані літери, що поволі вповзали в його куцу свідомість.
«Товариші! Робітники заводу „Хеймніцер і Лайлітери”», що поволі вповзали в його куцу свідомість.
Та Самюєля Плюша штовхали перехожі й він мусів відкласти читання.
Шістдесятилітня моложава красуня підійшла до перукарні, де у вітрині кучерява болонка з томними чорними очима зі справжнього скла розчісувала гребінцем свою бебі-копф. Потім товстуха ввійшла до перукарні й бульдог негайно стрибнув на крісло й зручно усівся на ньому, милуючись на свій потворний профіль у величезному дзеркалі. Молодий красунь перукар з обличчям Рудольфа Валентіно, ввічливо посміхаючись, підійшов до нього з сліпучо-білим простирадлом в руках.
– Джентельмен буде бритися? Чи тільки зачіску?
Бульдог позіхнув. Йому ставало скучно.
Коло вітрини ковбасні тепер стояла дівчинка з кощавим котом на руках і брудним пальцем показувала йому на апетитну шинку, що червоною заграбою виблискувала з вітрини. Кіт сумно посміхнувся й облизав сухим від спраги язиком колючі вуса.
III
Голуби одразу злітали з голубника, рвучись живими клубками в блакитне повітря. Вони здіймались високо і звідти падали вниз перевертаючись через голову.
Назустріч їм знизу летіло робітниче селище, маленькі котеджі якого впирались у брудні і високі мури робітничих будинків, – безрадісних одноманітних казарм. Осторонь падали димарі заводу, що на ньому непомітно було жодного руху. В центрі маленького дворика коло котеджу був голубник, а поруч нього стояв з довгою жердиною в руках старий Андріяш Вале, який, здавалось, диригував з допомогою жердини з ганчіркою на кінці цим пташиним оркестром.
У дідугана Андріяша Вале був солідний вигляд кваліфікованого майстра, хоч справді він і досі був звичайний електрозварник машинобудівного заводу. Його обличчя було по дитячому безжурне, коли він спостерігав карколомні виверти голубів у високій блакиті, і по батьківськи задоволене, коли якийсь із них сідав йому на плече.
Вулицею повз дворик пройшли два мандрівні жебраки-музиканти. Вони були молоді, а їхній, колись гарний одяг, уже втратив свої свіжі кольори. Чоловік ніс дорожний патефон, а жінка – серпанковий шарф, кінець якого летів за нею. На деякій відстані за ними йшла дівчинка з кощавим котом і двоє безжурних хлоп’ят, що їхні обличчя були повні передчуттям близької насолоди.
Старий Вале диригував пташиним оркестром у повітрі і ніякі музиканти й співці його не хвилювали. Тому він навіть не помітив процесії, що пройшла повз його дворик. Голуби були єдиною втіхою для Андріяша Вале і він віддавався їй цілком вільними хвилинами.
Він навіть не помітив, як до парканчика підійшов Франц Каркаш, що стомлено сперся на нього і деякий час мовчки дивився на розваги старого Вале. Лише коли всі голуби попадали з неба, і своєю рухливістю оживили дашок голубника, здійнявши заклопотаний туркіт, – Вале помітив Франца. Не кидаючи жердини, Вале підійшов до нього.
– Нема? Де ж вона в чорта візьметься, коли й свої забороняють робити! Франц Каркаш, ти марно стоптуєш свої черевики!
Франц підвів голову й поглядом загнаної тварини подивився на старого.
– Коли б ти тільки знав, Андріяше! Я сьогодні оббігав ціле місто!
Андріяша Вале охоплювало обурення, він навіть одігнав голуба, що спробував сісти йому на плече.
– Почати страйк без спілки! Ці комуністи багато вже хочуть! Вимагати надбавки під час кризи й оголошувати «дикий» страйк, – без санкції спілки!
Вале зовсім рознервувався і його завжди спокійні рухи стали різкими.
– Який же це страйк без спілки? Хай собі страйкують, а я працювати буду! От що, Франце, ти ж безпартійний, виходь завтра на роботу разом зі мною!
Франц скривився від цієї пропозиції, але в очах його блиснула надія, як вечірнє сонце поблискує в шибках на далеких і високих поверхах.