Обличчя Жакеліни потьмарилось, й Франц Каркаш тривожно поглянув на неї.
Тепер було видно його енергійне обличчя дужої людини. Слабість і вимушене безвілля зникли, на ньому жевріла лихоманкова жадоба щастя, – та це було лише передчуття роботи.
– Я піду працювати разом з Андріяшем Вале. Він говорить, що страйк «дикий», і спілка не давала санкції. Та мені байдуже до червоних і жовтих, я мушу працювати!
Жакеліна подивилась на портрет в жалобі, потім на Франца, й вибрала живого. Та їй знову охопила тривога.
– Вони скажуть, що ти штрейкбрехер Франце! І…
– Не бійся, Жакеліно, у мене кулаки ще міцні! У них є, мабуть, багато їжі, що вони страйкують, а я мушу працювати, бо…
І він подивився на колиску, де поворухнулась хвора дитина, а потім на пляшку з рецептом, що стирчала перед самим його обличчям.
V
Андріяш Вале завернув за ріг і вийшов на вулицю, де містився ресторанчик «Веселе джерело». Він спинився, здивований незвичайним виглядом цього знайомого йому місця. До дверей ресторанчика товпилась довга черга знайомих йому робітників заводу. Тут було тісно й рухливо. На другому боці вулиці іноді проходив поліцай, боючись зупинитись, щоб не привернути до себе увагу робітників.
Андріяш Вале незабаром спинив одного юнака, що швидко йшов, майже біг, від ресторанчика йому назустріч.
– Стій Петре! У тебе на костюмі пух!
Юнак спинився, здивований з зауваження, але впізнавши старого Вале, привітно посміхнувся.
– Здрастуйте, діду Вале! Але хіба зараз мені до пуху!
І юнак подивився собі на ліве плече, на яке показував Андріяш, і на якому ніякого пуху не було. Проте він мимоволі провів рукою, щоб скинути пушинку.
– У тебе, Петре, на костюмі пух од моїх голубів, шибенику! Це як тавро, що відзначає злочинця!
Юнак нетерпляче рушив уперед, але Андріяш загородив йому дорогу.
– Мені зараз ніколи, діду Вале! Ми мусимо організувати пікети коло заводу. І то не пух, а лише сива волосинка!
І юнак, обійшовши Андріяша, побіг далі, посміхаючись, що так ловко вислизнув з рук старугана.
– Сива волосинка! – забурчав Вале. – Я тобі покажу волосинку!..
І він сердито пішов у напрямку до ресторанчика, незадоволено оглядаючись на юнака, поки той не зник йому з очей.
Страйковий комітет, що працював під керівництвом революційної опозиції та компартії, обрав собі на штабквартиру маленький ресторанчик «Веселе джерело» в робітничому кварталі. У «Веселому джерелі» звичайно засідав комосередок заводу. Нова обстанова трохи змінила попередній вигляд приміщення. В кімнаті й коридорі розставили столи для реєстрації. Вазони з квітами опинились під стінами і ресторанчик набрав ділового вигляду.
Страйкарів, що бажали реєструватись в страйкомі, набралось стільки, що хвіст черги витягся, з ресторану на вулицю.
За столиком сидів Леон Мустак і реєстрував страйкарів.
Андріяш Вале ближче підійшов до черги й чогось завагався.
– Ставай, ставай, Андріяше, для тебе ми вже тут приготували місцинку!
Загомоніли в черзі, побачивши всім добре знаному постать старого робітника.
– Достоїтесь поки вас не повикидають з роботи! – пробурчав Андріяш і пішов уперед, щоб протиснутись всередину.
– Куди поспішаєш, Вале. Ставай у чергу!
– Пустіть його! Йому ніколи! Він гадає, що страйк закінчиться завтра і він не встигне поганяти своїх голубів!..
– Я не страйкую, – мені завтра на роботу! – пробубонів Вале, протискуючись уперед.
– Ого! Ти що Вале? Тут штрейкбрехерів не реєструють!..
Та Вале проліз уже всередину й підійшов до столика Леона Мустака. Тай, не одриваючись від паперу, запитав:
– Прізвище?
Але не почувши відповіді від Вале, який тим часом набирав грізного вигляду, підвів голову.
– А, це ти, Вале?!
І став записувати його.
– Що ти там пишеш? – нарешті заговорив Андріяш. – Я прийшов, щоб провчити ваших хлопців! Хіба це діло, щоб уночі забиратися до голубника? Пух, пух моїх голубів на ваших костюмах!..
Леон Мустак хотів заперечити, але Вале не дав йому говорити.
– Вони думали, що я сплю. Та я впізнав Петра і цього шибеника Симона! Хай спробують вони тепер викрутитись! – І він показав на юнака, що сидів, схилившись над писанням за другим столиком.
– А слона ти не примітив! – сказав Леон Мустак.
Я був разом з ними, але нас твої голуби не цікавили… Ти тільки послухай, Вале!..
Минулої ночі, коли вже поснули у своїх дівчат поліцаї, і лише фашистські патрулі охороняли свої розліплені плакати, Леон Мустак з Петром і Симоном та ще з кількома комсомольцями вийшли, щоб розклеїти страйкові відозви.
Щоб не дати фашистам знищити ці відозви, вони винайшли дошкульний спосіб. На кожний фашистський плакат вони наліпили свою відозву. Коли б фашисти захотіли зірвати цю відозву, вони мусіли б зірвати всі свої плакати, які були більші й коштували значно дорожче.