Темними провулками посувався Леон Мустак з комсомольцями, виставивши сторожу по одному чоловікові спереду й позаду основної групи, що розклеювала відозви.
Робота була небезпечна, бо щохвилини могли наскочити патрулі фашистів з палицями, револьверами і побити робітників, які були озброєні лише пачками відозв.
Робота йшла успішно і група вже закінчувала клеїти останні відозви, як з під їзду одного з будинків вискочило кілька фашистів і напали на групу Леона Мустака. Фашистів було небагато, й робітники прийняли бій.
Одразу ж пішли в хід кулаки. Порожньою напівтемною вулицею залунали крики й прокляття. Класова зненависть кинула один на одного робітників і фашистів. Тіла людей захитались у завзятому змаганні й покотились клубками по бруку. Удари посипались з обох боків. Двоє фашистів одразу звалились на брук, а потім, підвівшись, почали тікати. Фашисти не розрахували своїх сил. Вони виходили переможцями лише тоді, коли втричі перевищували кількістю робітників.
Уже бійка стихала, й побиті фашисти почали відступати швидким темпом, як із завулку з’явився на допомогу фашистський патруль разом з поліцаями. Кілька пострілів спалахнули в повітрі, збудивши мешканців будинків. Почали відкриватися вікна, і сонні обличчя обивателів вистромились на вулицю.
Леонові Мустаку разом з товаришами довелось тікати перелазами й прохідними дворами, за ними слідом, як гончі пси, гнались фашисти, наповнюючи подвір’я галасом і пострілами револьверів.
Тікаючи від переслідувачів, Леон Мустак та комсомольці Петро й Симон, зовсім не знаючи того, потрапили в подвір’я Андріяша Вале.
Тут було зовсім темно й вони з розгону наткнулись на Андріяшів голубник і потурбували його голубів. Андріяш Вале, який мав звичку виходити вночі на подвір’я й перевіряти чи не забралась кішка до голубника, побачив Симона й Петра і погнався за ними з палицею, гадаючи, що це злодії.
– Ось і вся історія! – сказав Мустак. Нам, Вале, твої голуби непотрібні і ти марно присікався до хлопців! Подивися, яку гулю набив собі Симон об твій голубник!..
Вале подивився на Симона, що підвів своє обличчя від писання. Велика гуля коло ока на лобі зробила обличчя Симона дуже комічним, і коли він посміхнувся до Вале, його обличчя скривилось в таку смішну гримасу, що робітники, які були в кімнаті, мимоволі розреготались.
Андріяш Вале був обеззброєний. Він топтався на місці й ніяково щось бурмотів собі під ніс.
– Тепер, Вале, я запишу тебе в пікет! Завтра будеш охороняти завод від штрейкбрехерів! – сказав Леон.
Та Андріяш Вале знову набрав сердитого вигляду.
– Я вже старий, щоб займатись подібними справами! І з баламутами, що без спілки починають страйк, я не страйкую. Ходімте Лемке, Чопок, Форстер! Цей страйк до добра не доведе!..
І Андріяш Вале вийшов, забираючи з собою кількох робітників, бо був популярний серед робітництва і його знали, як чесну передову людину. Завербувати його це означало завербувати разом з ним великі маси робітництва й над цим треба ще було попрацювати.
– Нічого! Він ще буде наш! – сказав Леон Мустак і став реєструвати чергового страйкаря.
VI
Ранок лише починав народжуватись у золотих і рум’яних муках, як пікетчики, і між ними Леон, Петро й Симон, підійшли до заводу. Штрейкбрехери – дуже ранні й лякливі птахи, тому вони завжди стараються пройти на завод ще поночі, щоб їх ніхто не бачив, і не зважили страйкарі.
Цілу ніч коло заводу вартують поліцаї. Ранок освітлює їхні мовчазні постаті церберів, що охороняють усі входи. Завод охороняють, ніби це місто насолоди для вибраних, ніби це рай, куди заборонено входити грішникам. Та це лише видимість: туди пустили б усіх, хто побажав би пролити свій власний піт, туди навіть загнали б батогами, коли б ще були раби, яких би не боялась буржуазія. Та справді охорона стоїть, щоб допомагати штрейкбрехерам, щоб захистити їх від справедливого обурення людей, які підійняли цю своєрідну революцію проти визискування.
Пікетчики розгортають свої плакати і міцними групами стають коло всіх воріт проти поліцаїв, що охороняють входи.
Гасла й заклики на плакатах дратують поліцаїв, як пікадори дратують биків шматками червоної матерії. Поліцаї насторожено стоять на своїх місцях і нахиляють голови, для розгону, але спокійна впертість пікетчиків стримує їхні пристрасті.
Леон Мустак обходить пікети й нарешті сам стає коло головних воріт. Ворота вже відкриті широко, ніби зараз крізь них має пройти цілий похід, але крім поліцаїв і пікетчиків, що ніби приготувалися для врочистої зустрічі, ще нікого не видно.