Крім того, вона була молода й гарна жінка і ставитись байдуже до свого співмешканця не могла. Тому вона посадила дитину й Марту до молока, а сама пішла плюскатись у холодній воді та чепуритись, щоб знищити всі сліди втоми.
Франц Каркаш застав її такою, якою він любив її бачити. І не зважаючи на те, що з ним на заводі сталася велика неприємність, в її, присутності він одразу повеселішав.
Він взяв на руки й трохи поносив сина свого друга Матіяша Лябур, весь час відчуваючи на собі погляди Жакеліни, що в них уже спалахувала надія на краще життя, на те маленьке щастя, яким мусять жити всі живі.
Франц Каркаш навіть заспівав веселої пісеньки, щоб трохи розважити кволу дитину.
– Да! – сказав він, передаючи дитину Марті. – Ось увесь мій сьогоднішній здобуток!
І він поклав на стіл кілька мізерних монеток.
– Комуністи роблять правильно, що розпочали страйк: це не завод, а тюрма!
Жакеліна збентежено глянула на Франца і на його здобуток, та побачивши, що настрій його незмінний, заспокоїлась.
– З тобою щось трапилось, Франце?
– Нічого особливого! Не будь страйку й не будь я штрейкбрехером, я й цього б не приніс додому! – І він майже цинічно розсміявся. – Проте, я бачу, ти щасливіша за мене!
І він сів поруч неї до столу, де вона могла запропонувати йому трохи поїсти.
Жакеліна заговорила, і він побачив її в ролі циркової фокусниці. Вона тримала велику тарілку на підборідді і ще дві витирала рушником. Ціла куча їх падала в корито з водою, і тут же вони вилітали одна по одній і виростали к колону класичної білосніжної чистоти.
Нагорі піаніст скажено тарабанив об клавіші роялю. Рух тарілок набирав ще більшого темпу. Гості нагорі танцювали фокс, і Жакеліна металася в тому ж ритмі, тільки в руках у неї блищали все нові й нові тарілки.
– Але, що трапилося з тобою? У тебе була важка робота? – запитала вона Франца.
– Ніяка робота мене не лякає! – відповів Франц. – Та це не завод, а тюрма! Робота здалась мені легкою, як ніколи, але справа не в цьому. Я фарбував машини… Машини, що їх виготував завод на радянське замовлення зі значним запізненням.
І Жакеліна побачила Франца з механічним опорскувачем в руках. Фарба лягала рівно на відповідні частини машини. Франц, який не працював уже довгий час, захоплений. Він працює ретельно й уважно. Він чує навколо себе ритм машин і рук, і це п’янить його. Франц, співає. Його спів зливається з шумом опорскувача. Франц працює завзято і чітко.
– Тут не бульвар! Співати не можна! Штраф!..
І ошелешений Франц бачить перед собою майстра, що витягає книжечку і записує штраф. Ритм спадає. Колеса машини обертаються мляво. Опорскувач захлинається.
Та ось знову вигук, що струшує Франца. На нього дивляться олив’яні очі інженера.
– Коли ви не хочете працювати швидше й краще, можете одержати свої документи і милуватися на завод зовні!..
Як це ввічливо й точно сказано! Франц деякий час навіть не добирає змісту.
– Я вам зменшую плату! Ви працюєте зовсім мляво! Замовлення термінове.
І Франц знову набирає темпу. Ось він навіть починає насвистувати, але сам ловить себе на цьому і злякано замовкає. Він оглядається і бачить кілька пар церберських очей, що стежать за кожним його рухом.
– Навіть до вбиральні вийти не можна, щоб за тобою не стежили! – говорить Франц Жакеліні.
Опорскувач в руках Франца сичить, як тисяча гадюк. Франц умліває від темпу, та фарба лягає рівно, машина починає виблискувати, як цяцька.
Ось знову реве голос над самим вухом Франца:
– Вас наймали фарбувати машини, а не підлоги! Штраф!
Франц знову бачить книжку в огидних волосатих руках і помічає кілька краплинок фарби на підлозі. Але заперечувати він не може, – опорскувач в його руках керує його думками і вчинками.
– Не будь страйку й штрейкбрехерства, я нічого не приніс би додому! Та в касі побоялись вирахувати на штрафи усе. Дещо дали, щоб завтра знову заохотити до роботи! – говорить Франц Жакеліні.
– Може, б ти кинув це? Пошукав іншої роботи?
– Це безнадійна річ, Жакеліно! Хай собі червоні страйкують, я якось пристосуюсь до цієї тюрми і буду працювати!
І його рука ніжно лягла на руку Жакеліни.
VIII
Перше оголошення з’явилося вчора в усіх вечірніх газетах. «Компанія» набирала на роботу нових робітників. Охотників знайшлося дуже багато, бо в країні було велике безробіття. Страйкові пікети всіма силами боролися проти «Компанії» й поліції.
Сьогодні вранці вони затягли до страйкового комітету вже багато штрейкбрехерів, щоб з ними поговорити, та в комітеті не було нікого з головних керівників, була лише комсомольська молодь.