Один із пікетчиків, що привів сюди робітників, звернувся до Петра, який був у комітеті і вже довгий час розмовляв з робітниками.
– З ними просто біда! Вони прийшли на завод, прочитавши оголошення. Ми їх перехопили й умовляємо, але вони нас зовсім не розуміють! Ти добре говориш, Петре, спробуй ти побалакати з ними!
Петро одмахнувся від пікетчика. У «Веселому джерелі» з самого ранку була напружена атмосфера. Петро вже давно надірвав горло, силкуючись довести штрейкбрехерам їх погану поведінку.
– Страйк розгортається далі! Він тільки тепер набуває справжнього характеру, – кричав він у натовп робітників. – «Компанія» заявляє, що всі страйкарі звільнені, та ми не визнаємо звільнення! Ми не згодимось на таке звільнення проти всіх правил!..
Один із штрейкбрехерів, що стояв обіпершись на колону, переглянувшись із своїми товаришами, відповів:
– Все це ні до чого! Ми прийшли сюди не в страйковий комітет, а на завод! Ми хочемо працювати!..
Двадцять-тридцять чоловіка, погоджуючись, захитали головами.
– Ну, та киньте опинатися, нам пора!
– Не дозволяйте себе обдурювати! Зараз «Компанія» вас візьме, а як тільки страйк закінчиться, вона вас вижене!
Хвилювався Петро, але штрейкбрехери слухали байдуже і холодно.
– Ну що ж, ми раді попрацювати, поки нас не виженуть, – ми люди маленькі! – заявив Андріяш Вале, що стояв збоку.
– Ми прийшли рано, щоб стати на роботу. Коли ми ще забаримось, нас зовсім не візьмуть – знову крикнув робітник, що стояв біля колони.
Увійшов пікетчик, привівши ще кількох чоловік.
– Ось іще парочка! З’ясуйте їм, в чому справа!
І він негайно ж вийшов.
– Товариші, подумайте, яку боротьбу ми витримали, і що буде з нами, коли ви станете на роботу.
Петро запаленими від утоми очима пильно дивився на чоловіка біля колони, який противився більше за всіх.
– Послухай, товаришу, – сказав зголоднілий старий робітник, що стояв поруч Андріяша Вале і підняв руку, – і я не для забавки вивернув усі кишені, щоб нашкребти на трамвай. Я вже півроку без роботи! Дружина й діти з голоду зовсім висохли! Коли я зараз не одержу роботи, я простягну ноги! Більше терпіти не можна!
– Я вже рік без роботи! – закричав із задніх лав Франц Каркаш, який теж прийшов на ці збори.
– Киньте дурня строїти і дайте нам спокійно стати до роботи!
– Ми не задля розваги це робимо, а щоб не подохнути з голоду.
– Мені наплювать на все! Та ви не загрожуйте, краще відпустіть нас на роботу!
Настрій ставав усе безнадійнішим. Штрейкбрехери галасували, – вони почували свою силу. Петро скипів і закричав на весь голос:
– Так ви хочете зрадити нас, зірвати страйк?!
В цей час крізь натовп протиснувся Леон Мустак і підійшов ближче до Петра.
– Чому зрадити? – з натовпу вийшов молодий студент-практикант, безвусий фашист, і підійшов близько до Петра. – Чому ви називаєте нас зрадниками? Яке нам взагалі діло до вас! Коли я хочу працювати на заводі, це моя добра воля, що охороняється законами, дурні ви писані! Хто страйкує, хай собі страйкує, а ми вільні робити, що хочемо. Ідіть звідси геть і не бунтуйте робітників.
Він розмахнувся й ударив Петра, скидаючи його з трибуни.
Безробітні повставали з місць. Тоді Петро кинувся вперед просто в натовп штрейкбрехерів.
– Фашистська собака!
– Він ударив фашиста кулаком в обличчя з такою силою, що той втратив рівновагу й розпластався на підлозі.
Здійнялась велика метушня. На галас прибігли страйкарі, а пікетчики тісніше оточили ресторанчик зовні.
– Почекайте!
Леон Мустак протиснувся наперед.
– Товариші, ви можете піти, коли хочете, але заспокойтесь на хвилинку, я теж хочу з вами поговорити!
– Ну, поговори там!
Вони почали заспокоюватись, гадаючи, що їх зараз відпустять. Леон говорив далі.
– Адже я знаю багатьох із вас! Це недобре, треба уникати сварок між товаришами. Адже ми всі – робітники!
– Звичайно, правильно! – відповіли присутні, які ще не зовсім заспокоїлись.
– Правильно! – підхопив Леон, подивившись у той бік, звідки лунали вигуки.
– Ми також страждаємо від страйку, що триває ось уже двадцять днів, як і ви страждаєте від довгого безробіття. Через це вже зовсім не гаразд нам сваритися.
Його проникливий лагідний тон трохи заспокоїв натовп.
– Ми брати і, звичайно, мусимо добиватись, щоб усім було добре. Але, коли ви підете на завод, то ми програємо страйк, і тоді виграють лише отакі фашистики! – і він вказав на студента, що витирав кров з носа, – постривай, скажи нам свою думку!
Студент негайно ж заховався в натовп.