Коли дійшла черга до дизеля з завареною покришкою, інженер навіть став хвалити роботу. Мотор справді мав чудовий вигляд. Важко навіть було подумати, що в ньому може бути що-небудь не гаразд.
– Да, вмієте ви робити мотори! Але і в нас у Радянському союзі вже роблять не гірше. Почекайте трохи, і ми вам покажемо ще кращі зразки роботи.
Андріяш Вале, коли почув цю похвалу на адресу мотора з завареною покришкою, зовсім розхвилювався. Очевидно, Леон Мустак не встиг попередити інженера. Це сильно стурбувало Андріяша, і він уже наважився виявити таємницю.
– Пане інженер, в цього мотора…
Але раптом зірвався, коли наткнувся на застережливий погляд цехового майстра.
– Так, в цього мотора все гаразд… я багато років працюю тут зварником, а такого ще не бачив.
– Ах, що роботи? – пошепки звернувся він до Франца Каркаша.
Франц був лютий і мовчазний.
– Наші мотори найкращі в світі! Навряд чи пощастить вам конкурувати з нашою фірмою! – сказав майстер радянському інженерові.
Францева лють набирала все більшої сили. Він бачив перед собою майстра, що крутився перед ним із штрафною книжкою, бачив Жакеліну, хвору дитину, рішучі обличчя пікетчиків коло заводу, Андріяша, який заварює тріснуту покришку,
– Треба здобути свої особливі секрети, треба мати величезні кадри робітників спеціалістів, щоб перевершити нас в роботі! – продовжував майстер.
– Треба вміти заварювати тріснуті покришки моторів і вміти обдурювати замовців! – спалахнув раптово Франц Каркаш, наче стрімголов кидаючись у воду.
Йому тепер усе було байдуже – все одно він нічим не міг допомогти Жакеліні, а підтримувати брутальних жандарів, які цілий день тільки те й робили, що штрафували робітників, він не хотів.
Радянський інженер уважно поглянув на Франца, мабуть, дивуючись з його раптового виступу і з його сміливих слів, які на щось натякали.
Двоє фабричних шпиків, що були дуже подібні на Самюеля Плюша, кинулись до Франца, щоб відтягти його геть.
– Пане… Товаришу інженере, ви подивіться уважно покришку цього мотора заварено!
І поки здивований інженер підійшов до мотора, Франц Каркаш зник, винесений із цеху двома шпиками. Коли радянський інженер повернувся, запитливо поглядаючи на майстра, Франца вже не було.
– Це наклеп, пане інженере, наша фірма бездоганна!
Проте інженер посміхнувся, витяг з кишені лупу й показав на ледве помітний слід, що його можна було відрізнити лише через неоднаковий блиск металу.
XI
Коло зачинених воріт заводу, що їх охороняв поліцай, було дуже весело, принаймні поліцаєві, який тільки те й робив, що підкручував вуса і тупо відповідав на гострі дотепи жінок.
Жінки й сестри страйкарів вирішили остаточно провчити штрейкбрехерів і відбиту в них охоту зривати страйк, заважати в героїчній боротьбі їхніх чоловіків.
Великий, барвистий натовп жінок чекав виходу штрейкбрехерів з роботи. Юрба була настроєна гостро. Кілька тачок, що стояли вряд, ніби карети, чекали на штрейкбрехерів.
Поліцаїв ніжна мова
Тільки бе, тільки му…
Так рогата ця корова
Хвалить пана і тюрму.
То, глузуючи з поліцая, наспівувала струнка робітниця з юрби жінок. Тим часом лунали загрозливі вигуки:
– Ми їм покажемо зривати страйк!
– Буржуйські лакузи! Зрадники!
– Хай тільки спробують ще вийти на роботу!
– Штрейкбрехери! Свині.
Щодалі настрій в юрбі ставав гарячіший. Навіть тупорилий поліцай почав непокоїтись і нервувати.
Раптом хвіртка в брамі заводу відчинилась, і двоє шпиків, що були подібні до Самюеля Плюша, викинули прямо на вулицю в розлючену юрбу жінок приголомшеного Франца Каркаша…
Франц зовсім очманів, і не розумів, що з ним робиться. Він і не пробував пручатись, коли десятки жіночих рук підхопили його і як мішок з піском кинули в тачку.
– Штрейкбрехер! Зрадник!
– На смітник падлюку!
– Хай знає, як зривати страйк!
Обидва шпики, взявшись у боки, голосно зареготали.
Під вигуки й лайки тачку підхопили й покотили вперед. Приголомшений Франц Каркаш лежав у ній, безпорадно теліпаючи руками й пацаючи ногами. Він нічогісінько не розумів.
Жінки підкотили тачку до рівчака, куди зсипали сміття, й під вигуки та сміх вивалили з неї Франца Каркаша.
Каркаш покотився на дно рівчака, обвалюючись у сміття та бруд. Коли він докотився до дна, він навіть не знайшов у собі сил поворухнутись – так несподіване було все, що з ним скоїлось.