Выбрать главу

Довгий «Бюїк», що вибіг на міст, раптово загальмував і спинився коло Каркаша. Голосно загавкав бульдог, і не встиг Каркаш зсунутись далі, як містер Білдінг, що вистрибнув з «Бюїка», потяг Каркаша за комір назад.

Це все відбулося так несподівано й швидко, що шістдесятилітня красуня, господарка бульдога і дружина містера Білдінга, не встигла навіть скрикнути. Вона лише відкинулась на м’якому сідалі «Бюїка» трохи назад.

Франц Каркаш побачив перед собою рішучу постать людини, що негайно, що випустила його комір із своїх рук.

– Не поспішайте! Ріка залишиться на цьому ж місці. Ще встигнете!

І Франц відчув у своїй руці шовковий папір, який міг бути лише тим, про що він міг подумати з першого разу.

Закричала сирена, гавкнув бульдог, і «Бюїк» негайно ж зник за найближчим поворотом.

Франц Каркаш очманіло подивився йому вслід. Весь випадок його сильно знервував. Він сам собі нагадував людину, яку несподівано скупали в холодній воді.

За якоюсь нереальною інерцією, що її утворив автомобіль, Франц Каркаш мимоволі почвалав у той самий бік, де він зник. Він, похитуючись, добрів до кінця парапета, очманіло розглядаючи два папірці, що були в його руці. Це були гроші. Вони були новенькі й хрущали під пальцями.

Коло кінця парапета до Франца підійшов мостовий сторож і несподівано вихопив у нього з рук гроші.

Франц здивовано поглянув на нього. Сторож уважно оглянув папірці – вони були однакової вартості. Один папірець він встромив собі в кишеню, а другий віддав Францеві.

– Приходь сюди завтра! Так можна заробляти щовечора. Тільки пам’ятай, що половину мені…

Франц спробував був обуритись, але він був такий знесилений, що в нього нічого не вийшло. Він одштовхнув сторожа і пішов далі.

Коли він завернув за ріг провулка, до нього несподівано підбігла якась жінка. Він хотів дати їй дорогу, але раптом відчув її теплі обійми. Це була Жакеліна. Вона швидко почала йому щось говорити і він відчув, як заспокійливо її голос і вся вона впливає на нього.

– Ходім, Франце! Ходім додому! Леон Мустак каже, що то був прикрий випадок! Ти зробив велику послугу радянському інженерові, і всі комуністи дуже цінують твій вчинок.

Ці слова проливали на Франца цілющі ліки. Він відчував, як у ньому зростає бадьорість. Він раптом голосно на всю вулицю зареготав, чим навіть налякав Жакеліну.

– Вони навіть не вважають тебе за штрейкбрехера. Цілком зрозуміло, що людина іноді ніяк не може діяти інакше, ніж вона діє. Це казав Андріяш Вале!

Франц перестав сміятись і ніжно обійняв Жакеліну. Він передав їй папірець, який заробив незвичайним способом. А це сказало Жакеліні, що Франц весь час, навіть підсвідомо, думав про неї.

– Потім, Жакеліно! Потім я прийду! Тільки не зараз! Я мушу щось зробити, щось додумати, Жакеліно! Іди, іди! На тебе чекає дитина.

Жакеліна здригнулась, наче прокидаючись від сну. Вона випустила руку Фоанца і, не оглядаючись, швидко пішла вулицею.

Франц дивився на неї.

XV

Швидше! Швидше! До кінця.

Ось виринув із завулка чоловічок весь жовтий з ім’ям оксамитовим – Самюель Плюш і раптом впізнав знайому спину. Кишені в пальті розкривали свою порожнечу, як голодні роти удавів. І все ж таки це був не Леон Мустак, а той самий Франц Каркаш.

Самюель Плюш з’явився так, як він мусів з’явитись. Він ніби століття гнався за цією знайомою спиною, але з того моменту, як він почав гонитву і наздогнав переслідуваного, неначе промайнула лише одна мить.

Самюель Плюш, як леопард, стрибнув на Каркаша.

Одна мить, і він скрутив йому руки. Блискучий білий метал наручників блиснув у світлі ліхтаря.

– Ви арештовані!

Франц Каркаш байдуже подивився на Самюеля Плюша. Випростався весь, як легендарний велетень. І раптом Самюелю здалось, що наручники із звичайних білих, ниток. Лише один помах Францевих рук, і вони лускають і розпадаються. Плюш знітився під Францевим поглядом.

– Ходім!

І Франц твердо пішов поруч жовтого чоловічка.

Тепер у нього була мета.

XVI

Дні минали й миготіли, наче освітлені вікна нічного поїзда. Ніч була в камері Франца Каркаша. Його вкинули в цей кам’яний мішок і, здавалось, забули про нього. Іноді вартові приносили якусь юшку, щоб в’язень не помер з голоду.

Проте, це була школа для нього. В’язниця жила своїм схованим і таємничим життям.

Приводили й виводили нових людей.

Уночі Франца будив страшний несамовитий крик катованої людини.