Іноді він прокидався, його кидало в жар від пострілів вихлопної труби заведеного мотора. Він знав, що це розстрілюють людей і міг уже відрізнити справжній постріл, що зливався з пострілами вихлопної труби. Тепер все його турбувало. Цілими добами він прислухався до звуків у тюрмі, й цим ніби брав найактивнішу участь в її житті.
Франц навіть не здогадувався, що його заарештували замість Леона Мустака. Це була груба робота Самюеля Плюша.
За кілька діб до камери Франца разом із шматком хліба пролізла маленька записочка. Вона сильно підбадьорила його, бо він уже став думати, що про нього забули навіки.
«Тримайся, Франце! Ми про тебе не забудемо».
Більше в ній нічого не було. І хоч Франц не знав, хто писав її, але він чомусь мимоволі подумав про Леона й комуністів. Ці кілька слів сказали Францеві, що в нього є друзі і що йому варто й треба боротись.
Ще за кілька днів до Франца завітав несподіваний гість. Це був Самюель Плюш.
Франц чомусь злякався, коли побачив огидне обличчя цього миршавого чоловічка. Він уже раніш відчув фізичну силу Плюша, яка виявлялась несподівано, як стиск клешні. Крім того, Франц чомусь одразу пригадав кошмарні сцени катувань, що ввижались йому ночами, коли він чув несамовитий крик в’язнів. Проте це була лише хвилинна слабість і він одразу переміг її.
Самюель Плюш завітав, як старий гість. Він ніби зайшов по довідку, запитання його були раптові:
– Чи не знаєте ви Леона Мустака? – запитав Плюш одразу, як тільки зайшов до камери.
Франц мовчки одвернувся. Самюель Плюш терпляче чекав.
– Знаю! – повернувся Франц і сміливо глянув у це огидне обличчя. Самюель Плюш здригнувся від несподіванки.
– Ви про нього нічого не можете розказати?
– Нічого, щоб вас цікавило!
– А це ви знаєте? – І Плюш витяг з кишені і подав Францеві знайому йому листівку.
Франц уважно її перечитав і посміхнувся своїм думкам, проте він негайно ж висловив їх вголос.
– Тепер я цілком згодний з тим, що тут надруковано!
– Тепер? – запитав Плюш,
– Так, тепер! Вам мусить бути відомо, що я був штрейкбрехер!
Плюш тихенько хіхікнув.
– Штрейкбрехер із вас був чудовий, та з цього нічого не вийшло! Значить, не погоджуючись зі змістом, ви поширювали ці листівки, очевидно, за плату? Як кінорекламу? – знову хіхікнув Плюш.
– Я не поширював їх!
– Гаразд! Ми з вами ще поговоримо, – кинув Плюш і вийшов із камери, ляснувши дверима.
Знову потекли дні. Знову стріляла вихлопна труба мотоциклетки.
XVII
Жакеліна була виснажена вкрай безробіттям і голодуванням. Все-таки, коли Каркаш був на волі, він дещо іноді діставав і хоч трохи підтримував їх усіх. Дитина зовсім розхворілась і, здавалося, уже конала на руках Жакеліни.
Лікарні безплатно не приймали хворих, а в Жакеліни вже нічого було й продати, щоб заплатити за лікування. Лишався ще один шанс – останній і ненадійний.
Жакеліна довідалась, що одна благодійна лікарня, яка існувала коштом діамантових дам, ще досі приймає хворих. Але ця лікарня приймає лише одну особу на добу, і то лише в певні дні.
Жакеліна вирішила спробувати щастя. Вона загорнула добре дитину і ще з вечора пішла до воріт лікарні.
Сірий ранок застав її біля воріт на лаві. Її постать була трагічна. Постать молодої матері над задубілою дитиною. Бона тримала в руках маленьке тільце і вже сама не знала, чи живе воно ще.
Поволі місто оживало. Проїхали торговці з зеленню на базар. Промчав автомобіль з п’яною компанією нічних гуляк, що вертались додому. Потім пройшов трамвай і загули далекі гудки заводів. Тротуарами пішли робітники й робітниці, поспішаючи на роботу.
Кілька бездомних хворих жінок незабаром прилучились до Жакеліни. На що вони сподівались, Жакеліна не знала. Адже вона була перша в черзі, а там приймали лише одну особу.
Коли сонце підбилось уже досить високо, за брамою почали ворушитись люди. Жакеліна встала і підійшла до самої брами, притискаючи дитину до грудей.
Якийсь кволий жебрак підійшов до неї і став нахабно відштовхувати її, щоб бути першим.
Та в Жакеліни звідкись узялося багато енергії. Адже вона захищала дитину. В ній прокинулась лють і милосердя зовсім не було в її погляді. Коло брами зав’язалась мовчазна боротьба, яку жадібно спостерігали жахливі обличчя людей, понівечині й спотворені голодом та хворобами.
Жакеліна однією рукою і всім тілом боролася з жебраком. Це була трагічна й жахлива боротьба. Вона розхристалась і була страшна в своїй роздратованій красі. Нахаба чіплявся за її сукню, за руки й силкувався відтягти від воріт.
Коли з того боку брами підійшов воротар і почав відчиняти хвіртку, боротьба її з жебраком стала ще напруженіша.