Записка зникла й відразу ж повернулася. Його відповідь була нагорі папірця, де залишилося останнє вільне місце. Там було написано: «Життя краще, коли ти поруч. І подивися, який у тебе чарівний почерк».
Я майже могла відчути його, як він чекає в залитій сонцем кімнаті за сніданком, неуважний до суперечок між моєю старшою сестрою та іллірійським воїном. Слабка усмішка з’явилася в мене на губах. «Ти безсоромний любитель пофліртувати», — написала я.
Листівка випарувалася, і я дивилася на свою розкриту долоню, чекаючи відповіді.
Я була так зосереджена на цьому, що не помітила, як хтось з’явився в мене за спиною, а потім раптово чиясь рука затулила мені рота, і мене збили з ніг.
Я викручувалася, кусалася, дряпалася й кричала, поки хтось тягнув мене. Намагалася вивільнитися. Сніг здійнявся навколо нас, немов курява на дорозі. Але руки, що тримали мене, були чіпкі, немов залізні палиці.
— Припини, або я зламаю тобі шию, — сказав чийсь хрипкий голос мені на вухо.
Я знала цей голос. Чула його у своїх кошмарах.
Аттор.
Розділ 26
Аттор зник відразу після смерті Амаранти. Підозрювали, що він перейшов на бік короля Гайберну. І якщо він був тут, у землях смертних…
Я розслабилася тут, на цих землях, адже могла виграти для себе трохи часу, щоб знайти бодай щось, що можна використовувати проти нього.
— Добре, — прошипів він мені на вухо. — Тепер скажи мені…
Ніч вибухнула навколо нас.
Аттор закричав — він закричав, — коли той морок поглинув нас і хтось вирвав мене з його тонких чіпких рук. Кігті Аттора залишили смуги на моїй шкірі. Я впала обличчям у щільний крижаний сніг і перекотилася, щоб звестися на ноги.
Світло повернулося, і я підвелася на напівзігнутих ногах, майже припала до землі, тримаючи ніж напоготові.
І — Різенд прикував Аттора до засніженого дуба двома звивистими смужками ночі. На кшталт тих, що зламали руку Аянті.
Руки Різенда були в кишенях, а його обличчя — як смерть — холодне й таке прекрасне.
— Мені вже стало цікаво, куди ж ти зник.
Аттор сопів і боровся з кайданами.
Різенд просто послав два списи з мороку, які вп’ялися Аттору в крила. Аттор заверещав, коли ці списи зустрілися з плоттю й занурилися глибоко в кору дерева за нею.
— Відповіси на мої запитання — і можеш повзти назад до свого господаря, — вимовив Різ таким тоном, ніби питав про погоду.
— Підстилка. — Аттор сплюнув.
Срібляста кров сочилася з його крил, із шипінням скрапувала на сніг.
Різ посміхнувся.
— Ти забув, напевно, що мені подобаються такі речі. — Він звів палець.
Аттор закричав:
— Ні!
Палець Різа завмер.
— Мене послали за нею. — Він задихався.
— Навіщо? — Різ запитав ніби знічев’я, із жахливим спокоєм.
— Це був наказ. Я не ставлю запитань. Король хоче бачити її.
Кров моя стала так само холодною, як і ліс довкола.
— Навіщо? — Різ повторив запитання.
Аттор закричав — цього разу я не змогла побачити нічого, крім спалаху сили. Я здригнулася.
«Не знаю, не знаю, не знаю».
Я вірила йому.
— Де зараз король?
— У Гайберні.
— Армія?
— Скоро прийде.
— Велика?
— Незліченна. У нас є союзники на кожній території, всі чекають наказу.
Різ нахилив голову, ніби роздумуючи, про що запитати ще. Але випростався, коли Азріель із шумом опустився на сніг, який розлетівся бризками довкруг нього, як вода з калюжі. Він прилетів так тихо, що я не почула шуму крил. Кассіан, мабуть, залишився в будинку захищати моїх сестер.
Сніг улігся, і на обличчі Азріеля не було ані тіні доброти — воно було застиглою маскою Співця тіней.
Аттор затремтів, і я майже відчула жалість, коли Азріель підступив до нього. Майже, але не зовсім. Ні, не тоді, коли ці ліси були так близько до замку, до моїх сестер.
Різ підійшов до мене, Азріель наблизився до Аттора.
— Наступного разу, коли ви спробуєте забрати її, — сказав Різ Аттору, — я спочатку вб’ю, а потім ставитиму запитання.
Азріель зловив його погляд. Різ кивнув. Сифони над шрамами на руках Азріеля заблищали, немов синій вогонь, що струменів, коли він потягнувся до Аттора. Аттор не встиг закричати, як головний шпигун зник разом із ним.
Я не хотіла думати про те, куди вони поділися і що Азріель з ним учинить. Я навіть не знала, що Азріель здатний розсіюватися, не знала, яку силу він скеровує крізь Сифони. Він дозволив Різу розсіяти нас обох день тому — напевно, ця сила була занадто виснажлива, щоб використовувати її часто.