Різ нахилив голову, струснувши грудку снігу, що прилипла до волосся.
— Досить справедливо.
Відштовхнула його, і сніг заскрипів, коли я відсторонилася. Мої кігті зникли.
Він підвівся на ліктях.
— Зроби це знову. Покажи мені, як ти це зробила.
— Ні.
Свічка, яку він приніс, зараз лежала подрібнена на шматочки, наполовину поховані під снігом.
— Я хочу повернутися в замок.
Мені було холодно, і я втомилася, і він…
Його обличчя стало похмурим.
— Мені шкода.
Цікаво, як часто він промовляв ці два слова. Утім, мені це було байдуже.
Я чекала, поки він зведеться на ноги, струсить із себе сніг, а по тому простягне мені руку.
Це не було просто запрошенням.
— Ти, — сказав він, — забула.
І це була правда.
— Чому король Гайберну хоче мене здобути? Тому що йому відомо, що я можу знищити силу Котла за допомогою Книги?
Темрява замерехтіла — єдина ознака того, що Різенд знову стримує гнів.
— Це те, що я саме збираюся з’ясувати.
«Ти перестала боротися».
— Мені шкода, — повторив він, простягаючи мені руку. — Поснідаймо, а потім повернемося додому.
— Веларіс не мій дім.
Я могла закластися, що в його очах промайнув біль, перш ніж він переніс нас до будинку моєї сім’ї.
Розділ 28
Я снідала з Різом і сестрами, Азріель був десь із Аттором. Щойно ми повернулися з лісу, як за ним полетів і Кассіан. Він насмішкувато вклонився Несті, а та, на мій подив, показала йому непристойний жест.
Кассіан посміхнувся, сковзнувши хижим поглядом по світло-блакитній сукні Нести, і, завваживши, як люто вона засичала, знав, що саме цим змусив її розлютитися. А по тому полетів, піднявши прохолодний вітер змахами своїх величезних крил, скуйовджуючи золотаво-брунатне волосся моєї сестри. Неста так і залишилася стояти на широкому порозі.
Ми привели моїх сестер у село. Різ зачарував нас, і ми залишилися невидимими для оточення. Тим часом мої сестри зайшли в невелику лавку, щоб надіслати листа поштою.
Повернувшись додому, ми швидко попрощалися. Я знала, що Різ хотів повернутися до Веларіса, щоб дізнатися, що намислив Аттор.
Я була небагатослівна з Різом, поки він переносив нас через Стіну, в тепло Прифії, а потім розсіяв нас до Веларіса.
Ранковий туман огортав місто й гори навколо нього. Було прохолодно, але цей холод жодним чином не можна було порівняти з лютим морозом у світі смертних. Різ залишив мене в передпокої, пославши гаряче повітря на мої захололі долоні. І навіть не попрощався.
Зголоднівши, я знайшла Нуалу й Керрідвен і накинулася на коржики із сиром та цибулею, розмірковуючи про те, що побачила і зробила.
Менш ніж за годину Різ зайшов до вітальні, де я сиділа на дивані з розгорнутою книжкою на колінах, підставивши ноги теплу, яке йшло від каміна. Біля мене, на низькому столику, стояло горнятко гарячого трояндового чаю. Я підвелася, коли він увійшов. Вивчала його, намагаючись зрозуміти, чи не пошкодив він собі щось. І, не знайшовши в ньому нічого небезпечного, заспокоїлася. Важкість, що я її відчувала у грудях, зникла.
— Ми закінчили, — сказав він, провівши рукою по синяво-чорному волоссю. — Дізналися про все, що нас цікавило.
Я приготувалася до того, що мені більше нічого не розкажуть, що Різ просто скаже, мовляв, усе залагоджено. Але він сказав:
— Вирішуй сама, Фейро, скільки ти хочеш дізнатися про наші способи роботи. Скільки зможеш витримати. Те, що ми зробили з Аттором, — не найприємніше видовище.
— Я хочу знати все, просто відвези мене туди, — сказала я.
— Аттор не у Веларісі, а в Кам’ному Місті. У Дворі Жахіть. Там Азріель менш ніж за годину розколов його.
Я чекала на продовження, тож, вирішивши, що я не знепритомнію, Різ підійшов ближче, залишаючи між нами коротку відстань на візерунчастому килимі. На його чоботях, які завжди були бездоганно начищені, блищали срібні краплі крові. І лише коли я зустрілася з ним поглядом, він сказав:
— Я покажу тобі.
Я знала, що він мав на увазі, і приготувалася до всього, видаляючи зі свідомості потріскування вогню, чоботи й холод, який розповзався в моєму серці.
Мить — і я зазирнула в його розум, у куточок пам’яті, який він відкрив для мене.
Темрява оповила мене, м’яка і спокуслива, — відгомін сили, такої безмежної, що вона не мала ні початку, ні кінця.
— Розкажи мені, як вистежили ви її, — запитав Азріель тихим голосом, яким зламав незліченну силу ворогів.