Образ фарби, що стікає по стіні, зруйнованої студії промайнув у мене в голові.
— Я повинен був відправити Мор того дня, — сказав Різ тихо й погрозливо.
Я звела свої ментальні стіни. Не хотіла про це говорити.
— Дякую, що сказав. — Я взяла чай і книжку й пішла до себе.
— Фейро… — мовив він.
Я не зупинилася.
— Прости мене за те, що обдурив тебе раніше.
І ця можливість проникнути в його розум… підношення спокути.
— Я маю написати листа.
Лист був короткий і простий. Але кожне слово в ньому було битвою із самою собою.
Не через мою недавню безграмотність. Ні, тепер я могла добре читати й писати.
А через лист, який Різ, стоячи в передпокої, зараз читав:
«Я пішла зі своєї волі. Про мене піклуються, я в безпеці. Я вдячна за все, що ти для мене зробив, все, що ти мені дав. Будь ласка, не шукай мене. Я не повернуся».
Він швидко склав його вдвічі, і лист зник.
— Ти впевнена?
Можливо, хай би яка склалася зараз ситуація у Дворі Весни, мій лист вирішить її. Я глянула у вікно за його спиною. Туман, що огортав місто, вже відступив, відкривши яскраве безхмарне небо. І якимось чином думки в голові прояснилися порівняно з попередніми днями, навіть місяцями.
За вікном було місто, якого я майже не бачила і до якого досі мені не було діла.
І мені захотілося зануритися в нього — у його життя, піти до людей. Я захотіла побачити й відчути його. Ніяких кордонів, ніяких меж тому, із чим мені доведеться зіткнутися або що я зроблю.
— Я не чиясь домашня тварина, — сказала я.
У Різа був задумливий вираз обличчя, і я вгадувала, чи пам’ятає він, що одного разу сказав мені те саме, — тоді я занадто загрузла у своєму почутті провини й безнадійності, щоб зрозуміти це.
— Що тепер?
— Хай там як, але я справді хотів дати тобі день відпочинку.
— Не треба зі мною няньчитися.
— У мене й на думці цього не було. І я б не назвав наш сьогоднішній ранок відпочинком. Але ти мені пробачиш, якщо я прийму рішення з огляду на твій фізичний стан?
— Я сама буду приймати такі рішення. Як щодо Книги Дихання?
— Щойно Азріель закінчить з Аттором, йому доведеться застосувати інший набір навичок, щоб проникнути у Двір смертних королев і дізнатися, де вони тримають Книгу і про їхні можливі плани. А що стосується іншої половини, що розташована у Прифії… Ми вирушимо до Двору Літа за кілька днів, якщо буде схвалено мій візит. Усі нервуються, коли Вищі Лорди відвідують інші Двори. А потім ми зможемо розібратися і з Книгою.
Він замовк, певне, чекаючи, що я поплентаюсь нагору, щоб відпочити — поспати й подумати.
Досить — я виспалася на сьогодні.
— Ти казав, що це місто найпрекрасніше вночі. Ти так просто бовкнув чи все ж таки мав на увазі показати мені його?
Він тихо засміявся, роздивляючись мене. Я не ігнорувала його погляду.
Коли наші очі зустрілися, він обдарував мене усмішкою, яку мало хто бачив. У ній було справжнє захоплення й задоволення, можливо, дещиця щастя з якось частинкою полегшення. Обличчя чоловіка, зазвичай приховане за маскою Вищого Лорда.
— Вечеря, — сказав він. — Сьогодні. Хотілося б дізнатися, люба Фейро, чи ти знічев’я говориш про прогулянку містом, чи то правда, що дозволиш Лорду Ночі запросити тебе оглянути місто.
Амрен зазирнула в мою кімнату перед вечерею. Очевидно, ми всі ввечері підемо на прогулянку.
Кассіан і Мор внизу сперечалися про те, чи подолає Кассіан коротку дистанцію на крилах швидше, ніж Мор розсіється в ту саму точку. Я припустила, що Азріель був неподалік, намагаючись заховатися в безпечне місце в тінях. Сподіваюся, він зміг відпочити після розправи над Аттором, перш ніж вирушить у землі смертних, щоб стежити за королевами.
Цього разу Амрен постукала, перш ніж увійти. Нуала й Керрідвен, закінчивши укладати перлинні гребінці в моєму волоссі, поглянули на тендітну жінку й випарувалися з хмарками диму.
— Спритні істоти, — сказала Амрен. Її червоні губи зігнулися в зловісну посмішку. — Примари завжди такі.
— Примари? — Я обернулася на сидінні перед туалетним столиком. — Гадала, що вони Вищі Фе.
— Наполовину, — відповіла Амрен, розглядаючи моє вбрання: бірюзове, кобальтове з білим. — Примари — це просто тіні й туман, вони здатні проходити крізь стіни, камінь — що завгодно. Я навіть не хочу знати, як ці двоє були зачаті. Вищі Фе засунуть свої члени всюди.
Я поперхнулася, і це було схоже чи то на сміх, чи то на кашель.
— З них бувають хороші шпигуни.