Амрен покрутила кубок — темна рідина хлюпала в його стінки, як вино, — потім відпила.
— Ви прекрасно її приправили. — На її зубах блищала кров.
Господиня кивнула.
— Ніхто не йде з мого закладу голодним, — сказала вона й пішла.
Справді, на той час як ми закінчили вечеряти, я вже готова була просити Мор викотити мене з кафе. Різ розплатився попри протести господарки. Мої м’язи були напружені після тренування в лісі смертних, і в якийсь момент кожна частина мене, яка допомагала перекинути Різа в сніг, стала боліти.
Мор погладжувала живіт ледачими круговими рухами, коли ми зупинилися біля річки.
— Я хочу танцювати. Не зможу заснути з повним шлунком. «У Рити» — це якраз вулицею вгору. Ходімо туди, — весело промовила вона.
Танці. Кожен м’яз у мені застогнав від самої думки про танці, і я подивилася навколо в пошуках союзника, який би зухвало відмовився від цієї недолугої ідеї.
Але Азріель… Азріель сказав, дивлячись лише на Мор:
— Я згоден.
— Ну звісно ж, ти згоден, — пробурчав Кассіан, насупившись на Еза. — Хіба тобі нікуди не треба йти на світанку?
Тепер обличчя Мор достоту копіювало Кассіана, ніби вона тільки зараз згадала, де і що він робитиме завтра. Вона звернулася до Азріеля:
— Нам не обов’язково…
— Я хочу, — урвав її Ез, утримуючи її погляд досить довго, щоб Мор опустила очі, повернулася до Кассіана й запитала:
— Ти зволиш приєднатися до нас чи хизуватимешся своїми м’язами перед люстром?
Кассіан форкнув, узяв Мор під руку й пішов з нею вулицею вгору:
— Я йду лише заради випивки, май на увазі. І жодних танців.
— Хвала Матері! Останнього разу, коли ти намагався танцювати, то ледь не розтрощив мені ногу.
Напрочуд важко було відірвати погляд від Азріеля, який вирячився на цю парочку, що йшла рука в руку і сперечалася. Тіні навколо нього згустилися, ніби шепотіли йому, а може, й захищали. Його широкі груди здійнялися від глибокого вдиху, який розкидав ці тіні обабіч, а по тому він пішов своєю легкою граційною ходою назирці за парочкою. Якщо навіть Ез іде з ними, то єдине виправдання, яке в мене може бути, щоб не йти…
Я благально подивилася на Амрен, але її вже й слід запав.
— Вона біля чорного ходу набирає із собою крові. А потім піде додому, щоб поласувати. — Дихання Різа тепло торкнулося моєї шиї, і я мало не підскочила від несподіванки. Він усміхнувся.
— Чому кров? — спитала я, стримуючи тремтіння.
— Це неввічливо — розпитувати про таке.
Я насупилася:
— А ти йдеш танцювати?
Він глянув на своїх друзів з-поза мого плеча. Вони вже майже піднялися крутою вулицею, дехто з перехожих зупинявся, щоб привітати їх.
— Я б краще пішов додому. Був довгий день.
Мор обернулася, стоячи на вулиці, що піднімалася вгору, її фіолетове вбрання майоріло на зимовому вітрі. Вона скинула золотавою бровою на знак запитання. Різ похитав головою, і Мор помахала рукою, разом із нею хутко помахали Азріель та Кассіан, який по тому повернувся до розмови з братом про зброю.
Різ запропонував:
— Прогуляємося? Чи ти змерзла?
Пити кров на задвірках разом із Амрен приваблювало мене значно більше, проте я погодилася пройтися з Різом. Ми йшли вздовж річки до моста, я тримала дистанцію в крок.
Я жадібно вбирала місто, так само як Амрен впивалася пряною кров’ю, і трохи зашпорталася, побачивши мерехтіння кольорів по той бік річки.
Веселка Веларіса світилася, немов жменя коштовних різнокольорових каменів, ніби фарба з усіх будинків довкола ожила в місячному сяйві.
— Це мій улюблений вид у місті, — сказав Різ, зупиняючись біля огорожі набережної і вдивляючись у квартал художників. — І моя сестра колись теж любила його. Мій батько завжди тягнув її волоком із Веларіса, а вона брикалася й волала — так неймовірно любила це місце.
Я шукала потрібну відповідь на тиху скорботу в його словах. Проте раптом спитала:
— То чого ж тоді обидві твої домівки по різні боки річки?
Я перехилилася через поруччя, щоб подивитися на відображення веселки, що коливалася на поверхні річки, подібно до яскравих риб, що билися одна об одну в течії.
— Тому що мені хотілося жити на тихій вулиці. Щоб будь-якої миті можна було побувати тут серед виру життя, а потім повернутися до спокійної домівки.
— Ти міг би просто перебудувати місто.
— Навіщо, в дідька, міняти тут, у Веларісі, бодай щось?
Пара від дихання клубочилася переді мною в морозній ночі.
— Хіба не так чинять усі Вищі Лорди? Роблять усе, що їм заманеться?