Я вже майже благала Різа донести мене додому на крилах, коли почула віддалені звуки музики звідти, де стояв невеличкий гурт музикантів — перед рестораном неподалік.
Мої руки заслабли. То була скорочена версія симфонії, яку я чула, коли сиділа в холодній в’язниці. Тоді я була така розгублена через страх і відчай, що почала марити: чула цю музику, яка лилася в мою камеру, і це утримувало мене від того, щоб остаточно здатися.
І знову її краса засліпила мене: багатошаровість звучання, щастя і мир, що їх відтворювала мелодія.
Таку музику ніколи не грали в Підгір’ї — такої я більше ніколи не чула, крім того єдиного разу в камері.
— Ти… — видихнула я, не відводячи погляду від музикантів, які так добре грали, що ті, хто снідав у кафе неподалік, відклали виделки, перервавши трапезу. — Ти послав цю музику в мою в’язницю. Чому?
— Тому що ти могла зламатися, а то був єдиний спосіб витягти тебе, — прохрипів Різ.
Музика, наростаючи, пробуджувала почуття. Марячи, я бачила палац у небі, десь між заходом і світанком, будинок із колонами з місячного каменю.
— Я бачила Двір Ночі.
Він подивився в мій бік.
— Я не посилав тобі цих видінь.
Мені було все одно.
— Дякую. За все, що ти зробив для мене. Тоді й зараз.
— Навіть після Ткалі? Навіть після тієї ранкової пастки для Аттора?
Ніздрі мої роздулися, а щелепи стиснулися на секунду.
— Ти все руйнуєш.
Різ усміхнувся, і я не помітила, як здивувалися люди, коли Різ підхопив мене й піднявся в повітря.
Я відчула, що мені подобається… політ.
Я читала в ліжку, слухаючи веселе потріскування березових полін у каміні.
Коли я перегорнула сторінку, з моєї книжки випав аркушик.
Я кинула погляд на кремовий папір і почерк на ньому й випросталася.
Різенд написав: «Я, може, й безсоромний любитель пофліртувати, але принаймні в мене не жахливий характер. Прийди й оброби мої рани, що залишилися після нашої сніжної баталії. Через тебе в мене синці по всьому тілу».
Щось клацнуло на тумбочці, і вздовж відполірованої поверхні цінної деревини покотилася ручка.
Я із сичанням схопила її й нашкрябала: «Іди зализуй свої рани сам і дай мені спокій».
Папір зник.
Пропав на деякий час — на значно довший час, ніж було потрібно, щоб написати кілька слів, які з’явилися на ньому, коли він повернувся.
«Краще буде, коли ти залижеш мої рани».
Моє серце закалатало сильніше, швидше і швидше, і дивна насолода прокотилася моїми венами, коли я перечитала його пропозицію кілька разів. Виклик. У ній був виклик.
Я стиснула губи, щоб стримати усмішку, і написала: «Вилизати тебе де саме?»
Папір зник, не встигла й крапку поставити.
Його відповідь забрала тривалий час. І потім ось що: «Скрізь, де б ти хотіла вилизати мене, Фейро. Я б хотів почати з усюди, проте можу вибрати, якщо треба».
Я написала у відповідь: «Будемо сподіватися, що я в цьому більш уміла, ніж ти. Пам’ятаю, як жахливо ти це робив у Підгір’ї».
Брехня. Він злизував мої сльози, коли я мало не розбилася на друзки.
Він зробив це, щоб відволікти мене — розсердити. Тому що відчувати гнів було краще, ніж не відчувати нічого; бо гнів і ненависть були паливом, якого надовго вистачало в нескінченному мороці мого відчаю. Так само музика втримала мене від загибелі.
Люсьєн приходив кілька разів, щоб підлатати мене, але ніхто не ризикував так сильно, намагаючись не лише зберегти моє життя, але й цілісність мого розуму — з огляду на обставини. Він робив те саме останні кілька тижнів — зачіпаючи й дратуючи мене, щоб не залишити місця для порожнечі. Він робив те саме й зараз.
«Мене шантажували, — відповів він. — Якщо схочеш, я буду щасливий довести, що це не так. Мені говорили, що мої навички вилизування дуже, дуже помічні».
Я звела коліна, стиснувши їх, і написала: «На добраніч».
За мить у записці з’явилося: «Намагайся не стогнати занадто голосно, коли побачиш у своєму сні мене. Мені потрібно добряче відпочити».
Я встала, кинула аркушик у полум’я, що потріскувало, і кинула услід йому непристойний жест.
Присягаюся, його сміх прокотився кімнатою.
Мені не снився Різ.
Снився Аттор, його кігті на мені, вони стискали мене, було боляче. Мені снився його застрашливий сміх і огидний сморід.
Проте я проспала всю ніч. І жодного разу не прокинулася.