Розділ 30
Кассіан, коли траплявся мені на очі, здебільшого був вульгарним нахабою, але на тренувальному рингу кам’яного майданчика на вершині Будинку Вітру наступного дня по обіді був холоднокровним убивцею. І коли він звернув свої смертоносні інстинкти проти мене…
Під бойовими шкіряними обладунками, навіть попри прохолоду, моя шкіра була слизька від поту. Кожен вдих ґвалтував горло, і руки тремтіли так сильно, що кожного разу, коли я намагалася поворухнути пальцями, мізинці безконтрольно трусилися.
Я дивилася, як вони тремтіли, коли Кассіан скоротив відстань між нами, схопив мою долоню.
— Це тому, що ти б’єш неправильно. Верхні два суглоби — вказівного й середнього пальців — бити треба ними. Якщо битимеш цим, — сказав він, проводячи мозолястим пальцем по вже синій смужці шкіри між моїми мізинцем і безіменним пальцем, — завдасть більше шкоди тобі, ніж твоєму противнику. Добре, що Аттор не затіяв бійку на кулаках.
Ми тренувалися вже протягом години, проходячи через основні етапи рукопашного бою. І, як з’ясувалося, я непогано стріляла, а ще добре цілила з лука, але робила це, використовуючи тільки лівий бік свого тіла. На це дивитися було неможливо. Моя координація — це щось подібне до новонародженого оленяти, що намагається ходити. Завдавати ударів з лівого боку й робити крок із лівої ноги миттєво стало майже неможливим завданням, і я натикалася на Кассіана частіше, ніж била його. Удари правою рукою — це було просто.
— Випий води, — сказав він. — Потім попрацюємо над твоїм центром. Жодного сенсу вчити тебе завдавати ударів, коли ти навіть стійки не тримаєш.
Я насупилася, почувши дзвін клинків із сусіднього рингу навпроти нас.
Азріель, хоч як дивно, повернувся від смертних до обіду. Мор перехопила його, проте я отримала звіт із других рук — від Різенда: Азріель виявив якийсь бар’єр навколо Палацу королев, і йому довелося повернутися, щоб оцінити, що можна із цим вдіяти. Оцінити й, судячи з усього, подумати.
Азріель ледь зміг ввічливо привітатися зі мною, перш ніж почати поєдинок із Різендом, і його обличчя залишалося похмурим і напруженим. Вони билися вже цілу годину, рухаючись без зупинок, і тонкі леза їхніх мечів були немов спалахи ртуті. Мені стало цікаво, яка була головна мета їх тренування: відточити навички? Чи таким чином Різ допомагав своєму куратору шпигунської мережі вивільнити своє роздратування?
Якоїсь миті, попри те що це був сонячний, хоч і зимовий день, вони зняли шкіряні куртки й навіть сорочки.
Їхні засмаглі м’язисті руки були вкриті такими самими татуюваннями, що прикрашали й мою власну кисть і передпліччя. Чорнило вкривало їхні плечі і скульптурні м’язи грудей. Лінія татуювання бігла між крил униз, уздовж хребта, там, де вони носили свої мечі.
— Ми наносимо татуювання, коли нас посвячують в іллірійських воїнів, — на щастя і славу на полі битви, — сказав Кассіан, помітивши мій погляд.
Проте я не думаю, що він, так само як і я, був заворожений картиною, що поставала перед нами: м’язи їхніх животів, блискучі від поту в яскравому сонці, що переходили в потужні стегна, сила їхніх спин, ці величезні прекрасні крила, що коливаються навколо.
Швидка крилата смерть.
Назва прийшла нізвідки, і на мить я побачила картину, яку намалювала б: темрява цих крил, трохи підсвічена лініями червоного й золотого через промені зимового сонця, відблиски лез, контраст між суворістю татуювань і красою їхніх облич…
Я моргнула, і образ зник, ніби хмаринка гарячого дихання в холодній ночі. Кассіан кивнув на своїх братів.
— Різенд не в формі, проте не визнає цього, Азріель же надто ввічливий, щоб завдати нищівного удару.
Я не могла погодитися, що Різенд був не в формі. Котел мене забирай, що вони їдять, щоб мати такий вигляд?
Коліна в мене трохи трусилися, коли я підійшла до табурета, де Кассіан поставив глечик води й дві склянки. Я наповнила одну, мій мізинець знову безконтрольно тремтів.
Моє татуювання, як я зрозуміла, було зроблене з іллірійськими відмітками. Можливо, це був своєрідний спосіб Різа побажати мені успіху і слави перед випробуванням з Амарантою.
Успіх і слава. Останніми днями мені не завадило б трохи того й того.
Кассіан наповнив свою склянку й цокнувся зі мною, що дивно контрастувало з образом жорстокого наглядача, під чиїм дощем обрушених на мене нищівних ударів я кілька хвилин тому страждала; контрастувало з образом жорстокого наглядача, який наказував бити в його подушки для спарингу, через якого я мало не впала на землю й не стала благати просто добити мене. Все це не накладалося на образ чоловіка, який вийшов сам на сам проти моєї сестри, не в змозі встояти перед спокусою помірятися силами з духом Нести зі сталі й полум’я.