І після того, як його сила повернулася, він мав нахабство посадити мене в клітку. Мав нахабство заявити, що з мене тепер нема жодного зиску, що я повинна бути ув’язненою — для його ж спокою. Він дав мені все, що мені було потрібно, щоб я стала собою, щоб почувалася в безпеці, але коли він отримав що хотів, — коли повернув свою силу, свої землі, уже не стежив за своїми діями, навіть не намагався. Він був хороший, той самий Темлін, але… неправильний.
І потім я ридала крізь зціплені зуби, сльози вимивали цю запалену рану, і мене не турбувало, що тут були Кассіан, Різ або Азріель.
Дзвін сталі урвався. Мої кулаки торкнулися голої шкіри, і я зрозуміла, що пробила подушки для спарингу — пропалила їх. Я зупинилася.
Загорнута навколо моїх рук тканина тепер була лише плямами сажі. Руки Кассіана залишилися піднятими переді мною — ладні взяти на себе удар, якщо я його зроблю.
— Зі мною все гаразд, — сказав він тихо, м’яко.
І, напевне, я була виснажена, розбита, а тому видихнула:
— Я вбила їх.
Я не вимовляла цього вголос відтоді, як усе сталося. Кассіан стиснув губи.
— Я знаю. — Ні осуду, ні похвали. Лише похмуре розуміння.
Мої руки заслабли, аж ось мене струсонув ще один схлип.
— На їхньому місці мала бути я.
І ось воно. Там, під безхмарним небом, — зимове сонце, що било мені в голову, і нічого навколо мене, крім голого каміння, ні тіні, у якій можна сховатися, нема за що зачепитися… ось воно.
Темрява охопила мене, заспокійлива ніжна темрява — ні, тінь — і вологе від поту чоловіче тіло з’явилося переді мною. Ніжні пальці підняли моє підборіддя, поки я не звела очі… на обличчя Різенда переді мною.
Його крила огорнули нас, немов кокон, через сонячне світло шкіряста мембрана відсвічувала золотим і червоним.
Навколо нас, за межами кокона, можливо, в іншому світі, звуки брязкоту криці об крицю поновилися — Кассіан і Азріель почали поєдинок.
— Ти відчуватимеш це щодня, поки житимеш, — сказав Різенд.
Ми були так близько одне до одного, що я відчувала запах поту на його шкірі і ще аромат моря й цитруса. Його погляд був такий м’який. Я спробувала відвести очі, але він тримав мене за підборіддя.
— Я знаю, тому що відчуваю те саме, що й ти, від того дня, коли мою маму і сестру вбили й мені довелося ховати їх самому, і навіть помста, навіть відплата нічого не змінила. — Він стер мої сльози спочатку на одній щоці, потім на другій. — Усе, що ти можеш зробити, — це або дозволити цьому зруйнувати себе, вбити, як це майже відбулося з Ткалею, або навчитися із цим жити.
Довгу мить я просто дивилася в його відкрите спокійне обличчя — може, його справжнє обличчя, зазвичай приховане під усіма масками, які він носить задля безпеки свого народу.
— Мені шкода… твоєї родини, — сказала я уривчастим голосом.
— Я шкодую, що не знайшов спосіб врятувати тебе від того, що сталося в Підгір’ї, — відповів Різенд так само тихо. — Від смерті. Від бажання померти.
Я хотіла похитати головою, проте він сказав:
— У мене буває два види жахіть: ті, де я знову покидьок Амаранти або мої друзі виконують це замість мене… і ще — коли я чую хрускіт, з яким ламається твоя шия, і бачу, як світло у твоїх очах згасає.
Я не знала, що відповісти на це — на жах, що його я чула в його красивому глибокому голосі. Натомість я розглядала татуювання на його грудях і руках, сяйво його смаглявої шкіри, яка зараз була така золотава, коли він більше не був у клітці всередині гори.
Я припинила вивчати його, коли вп’ялася поглядом у трикутник косих м’язів живота, що зникали за поясом його шкіряних штанів. Натомість я зігнула руку перед собою; моя шкіра була тепла від жару, який пропалив подушки.
— А, це… — сказав він, і крила за його спиною вигнулись, коли він акуратно склав їх.
Я примружила очі через потік сонячного світла.
— Двір Осені, правильно?
Він узяв мою руку, розглядаючи її, — синці від спарингу вже наливалися на шкірі.
— Так. Дар від Вищого Лорда Берона.
Батько Люсьєна. Люсьєн. Що ж він подумав про все це? Чи сумує він за мною? Чи досі Аянта полює на нього?
Продовжуючи боротися, Кассіан та Азріель щосили намагалися вдавати, що не підслуховують нас.
— Я не дуже добре знаюся на тонкощах стихійних здібностей інших Вищих Лордів, — сказав Різ, — але ми можемо почати з’ясовувати це — день у день, якщо знадобиться.
— Якщо ти наймогутніший Вищий Лорд в історії, то це означає, що частка сили, яку я отримала від тебе, має більшу владу, ніж інші? Як мені вдалося прослизнути до нього в голову того разу?