Він кивнув у мій бік і усміхнувся:
— Спробуймо. Подивимося, чи зможеш ти викликати темряву. Я не проситиму тебе розсіятися.
— Почнімо з того, що я не знаю, як це зробити.
— Побажай, щоб вона з’явилася.
Я послала йому погляд.
Він усміхнувся.
— Спробуй думати про мене — який я гарний. Який талановитий…
— От нахаба.
— І це теж. — Він схрестив руки на голих грудях, від руху м’язи на його животі заблищали.
— Надягни сорочку, поки ти тут, — уїдливо сказала я.
Котяча усмішка.
— Хвилюєшся?
— Здивована, що в будинку замало люстер, адже ти, здається, так любиш собою милуватися.
У Азріеля почався напад кашлю. Кассіан просто відвернувся, затиснувши рукою рот. Губи Різа сіпнулися в усмішці.
— Ось та Фейра, яку я обожнюю.
Я насупилася, але заплющила очі й спробувала зазирнути в себе — у пошуках бодай якогось темного куточка. Їх було дуже багато. Забагато. І просто зараз у кожному з них був лист, що я написала вчора.
Прощання. Для моєї власної душевної рівноваги, безпеки…
— Темрява буває різною, — сказав Різ.
Я стояла із заплющеними очима.
— Є така, що лякає, є темрява, що заспокоює, темрява, що дає відпочити.
Я уявляла кожну із них.
— Є морок закоханих і морок убивць. Він стає таким, яким ти хочеш, щоб він був. Сам собою він ні хороший, ні поганий.
Я бачила тільки темряву моєї тюремної камери й морок лігва Косторіза.
Кассіан вилаявся, але Азріель пробурмотів м’який виклик, і їхні клинки знову зійшлися.
— Розплющ очі. — Я підкорилася.
І знайшла темряву довкола себе. Але не свою — Різову. Неначе тренувальний ринг стерли, ніби світ іще не існував.
Тихо. М’яко. І безтурботно.
Навкруги засяяли вогні — маленькі зірки. Немов квітучі іриси, сині, фіолетові, білі. Я потягнулася рукою в бік одного з них, і зоряне світло затанцювало на моїх руках.
Десь далеко, можливо в іншому світі, Азріель і Кассіан билися в темряві, звісно, використовуючи бійку як вправи.
Я посунула зірку між пальців, немов монетку в руці мага. Тут, у спокійній темряві, що виблискувала, рівне дихання наповнювало мої легені. Я не могла згадати, коли я востаннє дихала на повні груди.
Потім темрява розкололася і зникла швидше, ніж дим на вітрі. Я знову блимала й щулилася через сліпуче сонце, простягнувши руку, а Різенд стояв переді мною. Без сорочки.
Він сказав:
— Ми попрацюємо над цим пізніше. А зараз… — Він повів носом. — Іди прийми ванну.
Я показала йому той самий непристойний жест — і попросила Кассіана віднести мене додому.
Розділ 31
— Не стій увесь час навшпиньках, — почула я від Кассіана.
Через чотири дні був надзвичайно теплий день, який ми провели на тренувальному рингу.
— Ноги посиль, кинджали підніми вище. Дивись на мене. Якби ти зараз була на полі бою, то вже була б мертва, якби робила так.
Амрен форкнула. Вона підпилювала нігті, розвалившись у шезлонгу.
— Вона чула, коли ти про це сказав попередні десять разів, Кассіане.
— Якщо й далі патякатимеш, Амрен, я витягну тебе на ринг, щоб подивитися, як часто ти тренуєшся насправді.
Амрен лише продовжила чистити нігті. І я побачила, що робить вона це тоненькою кісткою.
— Торкнешся мене, Кассіане, і я відділю від тебе твою улюблену частину. Хай би якою маленькою вона була.
Він хмикнув басом. Я стояла між ними на тренувальному майданчику нагорі, над Будинком Вітру, тримаючи по кинджалу в кожній руці. По тілу стікав слизький піт. Я роздумувала, чи не зникнути, чи… Може, розсіятися. Хоча після того ранку у світі смертних я так і не змогла повторити це знову попри тихі старання у своїй усамітненій спальні.
Чотири дні спільних тренувань із Різом, а по тому — спроба закликати полум’я або темряву. Не дивно, що мені більше було до вподоби перше.
Звістки з Двору Літа ще не прийшли. Так само, як і з Двору Весни у відповідь на мій лист. Я не знала, чи це добре. Азріель продовжував спроби проникнути у Двір людських королев, мережа його шпигунів саме шукала точку, через яку можна потрапити всередину. Йому поки що не щастило виконати це, і він став і тихішим, ніж був зазвичай, і холоднішим.
Амрен відірвала погляд від нігтів.
— Добре. Можеш грати з нею.
— З ким? — запитала Мор, вийшовши з тіні сходинок.
Кассіан роздув ніздрі.
— Куди ти пішла тієї ночі? — запитав він, навіть не кивнувши Мор, щоб привітатися. — Я не бачив, щоб ти виходила з кафе «У Рити».
Це якраз було те місце для танців, де вони зазвичай пили й веселилися. Вони затягли мене туди кілька ночей тому. Більшість часу я провела, сидячи за столиком, попиваючи вино й розмовляючи про музику з Азріелем. Він прийшов задумливий і пригнічений, але, нехай і неохоче, приєднався до моїх спостережень за тим, як Різенд вітає прихильників біля бару. Жінки й чоловіки з усієї зали не відривали очей від Різенда, і ми зі Співцем тіней билися об заклад, хто саме набереться сміливості й запросить Вищого Лорда додому.