Не дивно, що Ез виграв усі раунди. Але принаймні він усміхався під кінець вечора, і від цього Мор була в захваті. Вона, зашпортуючись, підійшла до нашого столика, щоб осушити ще один келих, а потім знову піти назад на танцпол.
Різ не прийняв жодного із запрошень, хай би хто його запрошував і хай як вишукано вони звучали, нехай як звабливо вони сміялися й кокетували. Його відмова була ввічливою — твердою, але ввічливою.
Чи був він з кимось після Амаранти? Чи хотів він з кимось спати після Амаранти? Навіть вино не додало мені достатньо сміливості, щоб запитати про це в Азріеля.
Здавалося, що Мор бувала «У Рити» частіше, ніж будь-де ще — насправді вона майже жила там.
У відповідь на запитання Кассіана вона повела плечем і матеріалізувала ще один, такий самий, як у Амрен, шезлонг.
— Я просто пішла, — сказала вона, плюхнувшись у нього.
— З ким? — наполягав Кассіан.
— Хіба я пам’ятаю? — відповіла Мор. — Ти мені тут не наказуй. А я тобі не звітуватиму. Тож, якщо я десь була, — це не твоє собаче діло, де і з ким.
— Азріелю ти теж не сказала.
Я зупинилася, оцінюючи ці слова, напружені плечі Кассіана. Напруження між ним і Мор, звісно, було, і воно вилилося в цю сварку, проте, можливо… можливо…
Кассіан узяв на себе роль буфера не для того, щоб розділити їх, а для того, щоб уберегти Співця тіней від болю. Від можливості стати минулим, стати вчорашніми новинами, так би я це назвала.
Нарешті Кассіан згадав, що я стою перед ним. Він помітив тінь розуміння на моєму обличчі й послав у відповідь застережливий погляд. Так, справедливо.
Я знайшла момент, щоб відкинути кинджали й відновити дихання. На мить мені захотілося, щоб Неста опинилася тут і побачила, як вони зіткнулися лобами. Ні від моїх сестер, ні від смертних королев нічого не було чутно. Я питала себе, коли ми відправимо ще один лист або спробуємо піти іншим шляхом.
— А що взагалі, — Кассіан звернувся до Амрен і Мор, навіть не переймаючись тим, щоб бути ввічливим, — ви, леді, тут забули?
Мор примружилася, відкинувши голову. Вона підставила сонцю обличчя з такою нешанобливістю, з якою Кассіан прагнув захистити Азріеля. Можливо, у такий самий спосіб намагалася захистити Азріеля й сама Мор.
— Скоро з’явиться Різ і, найімовірніше, поділиться з нами новинами. Хіба Амрен тобі не сказала?
— Я забула, — відповіла Амрен, досі зосереджена на своїх нігтях. — Занадто захопилася, спостерігаючи, як Фейра ухиляється від перевірених і надійних технік Кассіана змусити всіх робити те, що він хоче.
Брови Кассіана зметнулися вгору.
— Ти вже провела тут цілу годину поспіль!
— Ну то й що, — відповіла Амрен.
Кассіан сплеснув руками.
— Підніми свою дупу і зроби двадцять випадів…
Зле, моторошне, звірине гарчання урвало його фразу.
На сходах, ідучи неквапливим кроком, з’явився Різ. Я не могла вирішити, чи варто мені зітхнути з полегшенням, а чи ж почати турбуватися, що сутичка Кассіана та Амрен урвалася так несподівано.
Різ був одягнений у парадний одяг, а не військовий обладунок, крил не було. Подивився на всіх, на мене, на кинджали, залишені в грязюці, і сказав:
— Перепрошую, що перервав вас на найцікавішому.
— На щастя для Кассіанових яєць, — відповіла Амрен, відкинувшись назад у шезлонгу, — ти прибув вчасно.
Кассіан ледь чутно загарчав на неї.
Різ засміявся й відповів, не звертаючись ні до кого конкретно:
— Ну що, ви готові до літніх канікул?
Мор запитала:
— Тебе запросили до Двору Літа?
— Звісно, вони мене запросили. Ми вирушаємо завтра: я, Фейра й Амрен.
Лиш утрьох? Схоже, Кассіан подумав про те саме. Коли він схрестив руки й розвернувся до Різа, його крила напружилися.
— Двір Літа кишить гарячими шибайголовами й пихатими виродками, — попередив він. — Я мушу приєднатися.
— Ти б туди вписався, — промуркотіла Амрен — Шкода, ти все одно не поїдеш.
Кассіан насварив її пальцем:
— Стережися, Амрен.
Вона оголила зуби в посмішці:
— Я б теж вважала за краще не брати участі в цьому. Повір.