Не знаю, чому я щосили стиснула губи: щоб, бува, не засміятися або щоб не скривитися.
Різ потер скроні:
— Кассіане, беручи до уваги, що твій останній візит закінчився не зовсім вдало…
— Я зруйнував лише один будинок…
— І, — урвав його Різ, — з огляду на те, що наша мила Амрен наводить на них жах, вона більш мудрий вибір.
Чи є бодай одна жива істота, на яку б вона не нагнала жаху? Не певна в цьому.
— Це легко може стати пасткою, — наполягав Кассіан. — Хто сказав, що затримка з відповіддю не через те, що вони за цей час зв’язалися з нашими ворогами, щоб влаштувати для тебе засідку?
— Ще одна причина, з якої Амрен туди їде, — просто відповів Різ.
Амрен супилася — їй було нудно, її все дратувало.
Різ невимушено сказав:
— Також у Дворі Літа є велика скарбниця. Амрен, якщо Книга захована, тобі можуть припасти до смаку й інші речі, які ти знайдеш там.
— Лайно, — промовив Кассіан, знову сплескуючи руками. — Різе, ти серйозно? Вже й так погано, що ми збираємося вкрасти в них Книгу, але обібрати їх ось так…
— Різенд має рацію, — відповіла Амрен. — Їхній Вищий Лорд молодий і недосвідчений. Сумніваюся, що відтоді, як його коронували в Підгір’ї, у нього було досить часу для того, щоб скласти список усієї спадщини. Маю сумнів, що він помітить якісь пропажі. Добре придумано, Різенде, я — за.
Вона була не краща за вогнедишного дракона, який охороняє свій скарб. Мор кинула на мене ледь помітний погляд, що стверджував ту саму думку, — і я проковтнула смішок.
Кассіан знову став заперечувати, але Різ тихо відповів:
— У світі смертних мені потрібен будеш ти, а не Амрен. Від Двору Літа ти відлучений назавжди. Попри те що твоя присутність і могла б відволікти, поки Фейра робитиме те, що повинна, ти можеш накликати більше неприємностей, ніж воно того варте.
Я напружилася. Робити те, що повинна, означало зна-йти Книгу Дихання і вкрасти її. Фейра, Руйнівниця прокляття і… злодійка.
— Просто притримай коней, Кассіане, — мовила Амрен.
Її очі блищали — вона, безсумнівно, вже уявляла собі скарби, які зможе вкрасти із Двору Літа.
— Якщо ти не станеш чванитися й гарчати на всіх, усе буде гаразд. Вищий Лорд Двору Літа винен Різенду послугу за порятунок його життя в Підгір’ї й за зберігання його секретів.
Крила Кассіана сіпнулися, але втрутилася Мор:
— Імовірно також, що Вищий Лорд схоче з’ясувати, якою буде наша позиція щодо будь-якого майбутнього конфлікту.
Крила Кассіана знову опустилися. Він кивнув у мій бік:
— А Фейра? Те, що вона перебуває тут і всі про це знають, — одна річ. Проте геть інша — привести її в іншій Двір і відрекомендувати як піддану нашого.
Це стане моїм посланням для Темліна. Якщо мого листа було не досить.
Але Різ закінчив. Він схилив голову в бік Амрен і вийшов через склепінчастий прохід. Кассіан мав намір піти за ним, але Мор підвела руку й пробурмотіла:
— Облиш.
Кассіан кинув лютий погляд, але послухав її.
Я скористалася цим, щоб піти за Різом. Усередині Будинку Вітру мене засліпив теплий морок. Мій фейський зір м’яко підлаштувався, але перші кілька кроків униз вузьким коридором я йшла за Різом навмання, з пам’яті.
— Чи будуть ще пастки, про які мені варто було б знати, перш ніж завтра ми вирушимо у Двір? — спитала я, просуваючись за ним.
Різ подивився скоса, затримавшись на сходинці.
— Я ось роздумую над твоїми посланнями минулої ночі. Вони означають, що ти пробачила мені.
Я подивилася на його півусмішку, затримала погляд на грудях, по яких хотілося провести язиком і на які я уникала дивитися ось уже чотири дні поспіль, і зупинилася на безпечній відстані від нього.
— Здається мені, що у Вищого Лорда мали б бути суттєвіші справи, ніж як уночі листуватися.
— У мене вони є, — відказав він, — але я не міг опиратися спокусі. Так само, як і ти не можеш іти супроти свого бажання дивитися на мене, хай би де ми перебували. Це так по-земному.
Ураз мої пересохлі від згаги уста затремтіли. Але мені захотілося фліртувати, сперечатися з ним. Я відчула легкість. Мені стало весело.
Ну що ж, позмагаймося.
Я скоротила відстань між нами, м’яко зупинилася поруч із ним і промовила:
— Здається, це ти геть не в змозі триматися від мене на відстані ще від часів Каланмаю.
Щось заструменіло в його очах, але я не встигла зрозуміти, що саме. Він клацнув мене по кінчику носа. Так сильно, що я зашипіла й відкинула його руку.
— Згораю від нетерпіння побачити, як цей гострий язичок упорається з нашою проблемою у Дворі Літа, — не відриваючи погляду від моїх уст, сказав він і зник у тіні.